Les passantes - Georges Brassens

Je veux dédier ce poème

À toutes les femmes qu’on aime

Pendant quelques instants secrets

À celles qu’on connaît à peine

Qu’un destin différent entraîne

Et qu’on ne retrouve jamais

À celle qu’on voit apparaître

Une seconde à sa fenêtre

Et qui, preste, s'évanouit

Mais dont la svelte silhouette

Est si gracieuse et fluette

Qu’on en demeure épanoui

À la compagne de voyage

Dont les yeux, charmant paysage

Font paraître court le chemin

Qu’on est seul, peut-être, à comprendre

Et qu’on laisse pourtant descendre

Sans avoir effleuré la main

À celles qui sont déjà prises

Et qui, vivant des heures grises

Près d’un être trop différent

Vous ont, inutile folie

Laissé voir la mélancolie

D’un avenir désespérant

Chères images aperçues

Espérances d’un jour déçues

Vous serez dans l’oubli demain

Pour peu que le bonheur survienne

Il est rare qu’on se souvienne

Des épisodes du chemin

Mais si l’on a manqué sa vie

On songe avec un peu d’envie

À tous ces bonheurs entrevus

Aux baisers qu’on n’osa pas prendre

Aux cœurs qui doivent vous attendre

Aux yeux qu’on n’a jamais revus

Alors, aux soirs de lassitude

Tout en peuplant sa solitude

Des fantômes du souvenir

On pleure les lèvres absentes

De toutes ces belles passantes

Que l’on n’a pas su retenir

On pleure les lèvres absentes

De toutes ces belles passantes

Que l’on n’a pas su retenir

Que l’on n’a pas su retenir

Я хочу присвятити цей вірш

Усім жінкам, яких ми любимо

На кілька таємних моментів

Тим, кого ми ледве знаємо

Що несе інша доля

І ніколи не знайдемо

До тієї, яку ми бачимо, що з’являється

Одну секунду біля його вікна

І хто швидко знепритомніє

Але чий стрункий силует

Такий витончений і стрункий

Нехай ми залишимося виконаними

Супутнику подорожі

Чиї очі, чарівний краєвид

Нехай шлях здасться коротким

Що ми одні, мабуть, розуміємо

І все ж підвела

Не доторкнувшись до руки

Тим, кого вже взяли

А хто, живе сірими годинами

Близько до надто іншої істоти

У вас, марне божевілля

Побачимо меланхолію

Про безнадійне майбутнє

Шановні зрячі образи

Одноденні надії розвіялися

Завтра про тебе забудуть

Поки приходить щастя

Рідко про нас згадують

епізоди шляху

Але якщо хтось пропустив своє життя

Ми думаємо з невеликою заздрістю

На всі ці проблиски щастя

До поцілунків, які ми не наважилися прийняти

До сердець, які повинні чекати на вас

В очі, які ми більше ніколи не бачили

Так у вечори втоми

Поки заселяє його самотність

примари пам'яті

Ми плачемо відсутніми губами

З усіх тих прекрасних перехожих

Що ми не могли стриматися

Ми плачемо відсутніми губами

З усіх тих прекрасних перехожих

Що ми не могли стриматися

Що ми не могли стриматися