Le Vingt-Deux Septembre - Georges Brassens

Un vingt-deux de septembre au diable vous partites

Et, depuis, chaque année, à la date susdite

Je mouillais mon mouchoir en souvenir de vous…

Or, nous y revoilà, mais je reste de pierre

Plus une seule larme à me mettre aux paupières:

Le vingt-deux de septembre, aujourd’hui, je m’en fous

On ne reverra plus au temps des feuilles mortes

Cette âme en peine qui me ressemble et qui porte

Le deuil de chaque feuille en souvenir de vous…

Que le brave Prévert et ses escargots veuillent

Bien se passer de moi pour enterrer les feuilles:

Le vingt-deux de septembre, aujourd’hui, je m’en fous

Jadis, ouvrant mes bras comme une paire d’ailes

Je montais jusqu’au ciel pour suivre l’hirondelle

Et me rompais les os en souvenir de vous…

Le complexe d’Icare à présent m’abandonne

L’hirondelle en partant ne fera plus l’automne:

Le vingt-deux de septembre, aujourd’hui, je m’en fous

Pieusement noué d’un bout de vos dentelles

J’avais, sur ma fenêtre, un bouquet d’immortelles

Que j’arrosais de pleurs en souvenir de vous…

Je m’en vais les offrir au premier mort qui passe

Les regrets éternels à présent me dépassent:

Le vingt-deux de septembre, aujourd’hui, je m’en fous

Désormais, le petit bout de coeur qui me reste

Ne traversera plus l'équinoxe funeste

En battant la breloque en souvenir de vous…

Il a craché sa flamme et ses cendres s'éteignent

A peine y pourrait-on rôtir quatre châtaignes:

Le vingt-deux de septembre, aujourd’hui, je m’en fous

Et c’est triste de n'être plus triste sans vous

Двадцять друге вересня до біса з тобою

І, починаючи, щороку, у вищевказану дату

Я мочила хустку на згадку про тебе...

Ну ось ми знову, але я все ще камінь

Жодної сльози не піднести на повіки:

Двадцять другого вересня, сьогодні, мені байдуже

Ми більше не побачимося в часи мертвого листя

Ця замучена душа, що схожа на мене і несе

Оплакування кожного листочка в пам'ять про тебе...

Нехай порадує хоробрий Превер і його равлики

Добре без мене поховати листя:

Двадцять другого вересня, сьогодні, мені байдуже

Одного разу, відкривши руки, як крила

Я піднявся на небо слідом за ластівкою

І зламав свої кістки на згадку про тебе...

Комплекс Ікара зараз покидає мене

Ластівка, що йде, більше не впаде:

Двадцять другого вересня, сьогодні, мені байдуже

Побожно зав'язаний одним кінцем вашого мережива

У мене на вікні був букет безсмертників

Що я поливала сльозами в пам'ять про тебе...

Я збираюся запропонувати їх першому мертвому, який пройде

Вічні жалі вже поза межами мене:

Двадцять другого вересня, сьогодні, мені байдуже

Тепер у мене залишилася частинка мого серця

Більше не перетинатиме смертельний рівнодення

Обігравши чарівність на згадку про вас...

Він плюнув своїм полум'ям і його попіл згас

Навряд чи можна було там смажити чотири каштани:

Двадцять другого вересня, сьогодні, мені байдуже

І сумно більше не сумувати без тебе