Le fantôme - Georges Brassens

C'était tremblant, c'était troublant,

C'était vêtu d’un drap tout blanc,

Ça présentait tous les symptômes,

Tous les dehors de la vision,

Les faux airs de l’apparition,

En un mot, c'était un fantôme!

A sa manière d’avancer,

A sa façon de balancer

Les hanches quelque peu convexes,

Je compris que j’avais affaire

A quelqu’un du genr' que j’prefère:

A un fantôme du beau sexe.

«Je suis un p’tit poucet perdu,

Me dit-ell', d’un' voix morfondue,

Un pauvre fantôme en déroute.

Plus de trace des feux follets,

Plus de trace des osselets

Dont j’avais jalonné ma route!

"

«Des poèt's sans inspiration

Auront pris -- quelle aberration!

--

Mes feux follets pour des étoiles.

De pauvres chiens de commissaire

Auront croqué -- quelle misère!

--

Mes oss’lets bien garnis de moelle.

"

«A l’heure où le coq chantera,

J’aurai bonn' mine avec mon drap

Hein de faux plis et de coutures!

Et dans ce siècle profane où

Les gens ne croient plus guère à nous,

On va crier à l’imposture.

"

Moi, qu’un chat perdu fait pleurer,

Pensez si j’eus le cœur serré

Devant l’embarras du fantôme.

«Venez, dis-je en prenant sa main,

Que je vous montre le chemin,

Que je vous reconduise at home "

L’histoire finirait ici,

Mais la brise, et je l’en r’mercie,

Troussa le drap d’ma cavalière…

Dame, il manquait quelques oss’lets,

Mais le reste, loin d'être laid,

Etait d’un' grâce singulière.

Mon Cupidon, qui avait la

Flèche facile en ce temps-là,

Fit mouche et, le feu sur les tempes,

Je conviai, sournoisement,

La belle à venir un moment

Voir mes icônes, mes estampes…

«Mon cher, dit-ell', vous êtes fou!

J’ai deux mille ans de plus que vous… «-- Le temps, madam', que nous importe!

--

Mettant le fantôm' sous mon bras,

Bien enveloppé dans son drap,

Vers mes pénates je l’emporte!

Eh bien, messieurs, qu’on se le dis':

Ces belles dames de jadis

Sont de satanées polissonnes,

Plus expertes dans le déduit

Que certain’s dames d’aujourd’hui,

Et je ne veux nommer personne!

Au p’tit jour on m’a réveillé,

On secouait mon oreiller

Avec un' fougu' plein' de promesses.

Mais, foin des dédic's de Capoue!

C'était mon père criant: «Debout!

Vains dieux, tu vas manquer la messe!

»

Це тремтіло, це було тривожно,

Він був одягнений у повністю біле простирадло,

У нього були всі симптоми.

Все поза полем зору,

Фальшивий вид привид,

Одним словом, це був привид!

На своєму шляху руху вперед,

По-своєму хитання

Дещо опуклі стегна,

Я зрозумів, що маю справу

Комусь моєї улюбленої статі:

До привиду прекрасної статі.

«Я втрачений маленький пальчик,

Вона сказала мені приглушеним голосом:

Бідний привид у безладді.

Немає більше слідів гілок,

Більше жодних слідів кісточок

Яким я позначив свій шлях!

"

«Ненатхнені поети

Взяли - яка аберація!

--

Мої гілки для зірок.

Бідні комісарські собаки

Хрустнули — яка біда!

--

Мій кістковий кістяк.

"

«Коли півень співає,

Я буду добре виглядати зі своїм простирадлом

Хах, складки та шви!

А в цю світську епоху де

Люди вже не дуже вірять у нас,

Ми будемо кричати погано.

"

Я, кого загублений кіт змушує плакати,

Подумай, якби мені було важко на серці

Перед примарою збентеження.

— Ходи, — сказав я, беручи її за руку,

Дозволь мені показати тобі дорогу,

Дай я відвезу тебе додому"

На цьому історія закінчиться,

Але вітерець, і я дякую йому,

Зв'язав мій лист на побачення...

Пані, бракувало кількох кісток,

Але решта, далеко не потворна,

Був надзвичайно витонченим.

Мій Купідон, який мав

Легка стрілка в ті часи,

Потрапити в ціль і, вогонь по скронях,

Я лукаво запросив

Краса ненадовго

Подивіться мої ікони, мої відбитки…

«Мій любий, — сказала вона, — ти божевільний!

Я старший за вас на дві тисячі років... «-- Час, пані, що нам до того!

--

Поклавши привида під руку,

Добре загорнутий у його простирадло,

До свого дому я перемагаю!

Ну, панове, нехай скажуть:

Ті милі жінки старого віку

Прокляті негідники,

Більш експерт у висновках

Що деякі сучасні дами,

І я не хочу нікого називати!

На світанку я прокинувся,

Вони трясли мою подушку

З «запеклим», сповненим «обіцянок».

Але, більше не діди з Капуї!

Це мій батько кричав: «Вставай!

Святі боги, ви пропустите месу!

»