Le cocu - Georges Brassens

Comme elle n’aime pas beaucoup la solitude

Cependant que je pêche et que je m’ennoblis

Ma femme sacrifie à sa vieille habitude

De faire, à tout venant, les honneurs de mon lit

Eh !

oui, je suis cocu, j’ai du cerf sur la tête

On fait force de trous dans ma lune de miel

Ma bien-aimé' ne m’invite plus à la fête

Quand elle va faire un tour jusqu’au septième ciel

Au péril de mon cœur, la malheureuse écorne

Le pacte conjugal et me le déprécie

Que je ne sache plus où donner de la corne

Semble bien être le cadet de ses soucis

Les galants de tout poil viennent boire en mon verre

Je suis la providence des écornifleurs

On cueille dans mon dos la tendre primevère

Qui tenait le dessus de mon panier de fleurs

En revenant fourbu de la pêche à la ligne

Je les surprends tout nus dans leurs débordements

Conseillez-leur le port de la feuille de vigne

Ils s’y refuseront avec entêtement

Souiller mon lit nuptial, est-c' que ça les empêche

De garder les dehors de la civilité?

Qu’on me demande au moins si j’ai fait bonne pêche

Qu’on daigne s’enquérir enfin de ma santé

De grâce, un minimum d’attentions délicates

Pour ce pauvre mari qu’on couvre de safran !

Le cocu, d’ordinaire, on le choie, on le gâte

On est en fin de compte un peu de ses parents

A l’heure du repas, mes rivaux détestables

Ont encor' ce toupet de lorgner ma portion !

Ça leur ferait pas peur de s’asseoir à ma table

Cocu, tant qu’on voudra, mais pas amphitryon

Partager sa moitié, est-c' que cela comporte

Que l’on partage aussi la chère et la boisson?

Je suis presque obligé de les mettre à la porte

Et bien content s’ils n’emportent pas mes poissons

Bien content qu’en partant ces mufles ne s'égarent

Pas à mettre le comble à leur ignomini'

En sifflotant «Il est cocu, le chef de gare…»

Parc' que, le chef de gar', c’est mon meilleur ami

Так як вона не дуже любить самотність

Поки рибалю і облагороджуюсь

Моя дружина жертвує своєю старою звичкою

Віддавати пошану мого ліжка всім бажаючим

Гей!

так, я рогоносець, у мене на голові олень

Ми пробиваємо дірки в моєму медовому місяці

Мій коханий більше не запрошує мене на вечірку

Коли вона покатається на сьомому небі

На страх мого серця, нещасна вм'ятина

Шлюбний договір і я знецінюємо це

Що я вже не знаю, куди віддати роги

Здається, це найменше з його турбот

Залицяльники всіх мастей приходять пити з моєї склянки

Я — провидіння нюхів

Збирають ніжну примулу за моєю спиною

Хто тримав верх мого кошика з квітами

Повертаючись виснаженим від риболовлі

Я ловлю їх голими в їхніх спалахах

Порадьте їм носити фіговий лист

Вони вперто відмовлятимуться

Оскверни моє шлюбне ліжко, чи це їх зупинить

Щоб зберегти зовнішню ввічливість?

Принаймні запитай мене, чи вдалось мені впіймати

Нехай хтось поцікавиться моїм здоров’ям

Будь ласка, мінімум делікатної уваги

За того бідного чоловіка, вкритого шафраном!

Рогоносця ми зазвичай балуємо його, балуємо

Зрештою, ми трохи його батьки

Під час їжі мої ненависні суперники

Все ще майте нахабність дивитися на мою порцію!

Вони не боялися б сидіти за моїм столом

Рогоносець, скільки хочемо, але не господар

Поділитися своєю половиною, чи означає це

Що ми також ділимося їжею та напоєм?

Мені майже доведеться їх вигнати

І радий, якщо вони не заберуть мою рибу

Дуже радий, що коли вони залишають, ці мордочки не збиваються

Щоб не довершити їхнє ганьби

Свист «Він рогоносець, начальник станції...»

Тому що хлопчик-бос мій найкращий друг