Le boulevard du temps qui passe - Georges Brassens

A peine sortis du berceau

Nous sommes allés faire un saut

Au boulevard du temps qui passe

En scandant notre «Ça ira»

Contre les vieux, les mous, les gras

Confinés dans leurs idées basses

On nous a vus, c'était hier

Qui descendions, jeunes et fiers

Dans une folle sarabande

En allumant des feux de joie

En alarmant les gros bourgeois

En piétinant leurs plates-bandes

Jurant de tout remettre à neuf

De refaire quatre-vingt-neuf

De reprendre un peu la Bastille

Nous avons embrassé, goulus

Leurs femmes qu’ils ne touchaient plus

Nous avons fécondé leurs filles

Dans la mare de leurs canards

Nous avons lancé, goguenards

Force pavés, quelle tempête !

Nous n’avons rien laissé debout

Flanquant leurs credos, leurs tabous

Et leurs dieux, cul par-dessus tête

Quand sonna le «cessez-le-feu»

L’un de nous perdait ses cheveux

Et l’autre avait les tempes grises

Nous avons constaté soudain

Que l'été de la Saint-Martin

N’est pas loin du temps des cerises

Alors, ralentissant le pas

On fit la route à la papa

Car, braillant contre les ancêtres

La troupe fraîche des cadets

Au carrefour nous attendait

Pour nous envoyer à Bicêtre

Tous ces gâteux, ces avachis

Ces pauvres sépulcres blanchis

Chancelant dans leur carapace

On les a vus, c'était hier

Qui descendaient jeunes et fiers

Le boulevard du temps qui passe

Просто з ліжечка

Ми пішли стрибати

На бульварі швидкоплинного часу

Скандуємо наше «Все буде добре»

Проти старого, м'якого, жирного

Обмежені своїми базовими ідеями

Нас бачили, це було вчора

Хто зійшов, молодий і гордий

У шаленій сарабаді

Запалюючи багаття

За тривогу товстого буржуа

Топчуть свої клумби

Клянуся робити все нове

Переробити вісімдесят дев’ять

Щоб трохи захопити Бастилію

Ми цілувалися, жадібні

Своїх дружин вони більше не чіпали

Ми запліднили їхніх дочок

У їхньому качиному ставку

Ми запустили, глузуючи

Сила бруківки, яка буря!

Ми нічого не залишили стояти

Обрамлення їхніх вірувань, їхніх табу

І їхні боги, до голови

Коли прозвучало «припинення вогню».

У одного з нас випадало волосся

А в іншого були сірі скроні

Ми раптом помітили

Того мартінівського літа

Недалеко до вишневого часу

Так сповільнюється

Ми пройшли дорогу до тата

Тому що, реваючи проти предків

Свіжий кадетський загін

На роздоріжжі чекав нас

Щоб відправити нас до Бісетр

Усі ці похитухи, ці сутулості

Ці бідні побілені гробниці

Хитаючись у своїй шкаралупі

Ми їх бачили, це було вчора

Хто зійшов молодим і гордим

Бульвар швидкоплинного часу