Земля мечтаний - Дети лабиринта

Готов к отплытию корабль.

Как звезды океан мерцает,

Раскрыв пред взором свои дали,

Он нас к себе зовет и манит.

Родную землю оставляем,

Которая нам все прощала…

И ветер, парус раздувая,

Уносит прочь нас от причала.

Как скоро мы вернемся

не знает никто.

И нам лишь остается —

жить сегодняшним днем.

Рискуя, мы плывем вперед,

сквозь бури и тьму.

Мы верим в то, что найдем

вдали мечту свою.

И вот достигли, наконец,

Мы острова своих мечтаний

И счастью не было границ

От помутнения сознанья…

Хотелось нам всю жизнь отдать

Лишь праздности и наслажденью,

Тогда мы не могли понять,

Что остров грез — греха творенье.

И это все вдруг осознав,

мы поняли, как слепы были…

Ведь счастье наше было там,

откуда мы давно уплыли.

Вновь ветер дунул в паруса,

понес корабль наш обратно.

К земле, что все прощала нам,

и все давала безвозвратно…

Готовий до відплиття корабель.

Як зірки океан мерехтить,

Розкривши перед поглядом свої дали,

Він нас до себе кличе і манить.

Рідну землю залишаємо,

Яка нам все прощала…

І вітер, вітрило роздмухуючи,

Забирає нас від причалу.

Як скоро ми повернемося

не знає ніхто.

І нам лише залишається —

жити сьогодняшнім днем.

Ризикуючи, ми пливемо вперед,

крізь бурі і темряву.

Ми віримо в те, що знайдемо

вдалині мрію свою.

І ось досягли, нарешті,

Ми острова своїх мрій

І щастя не було кордонів

Від помутніння свідомості…

Хотілося нам все життя віддати

Лише ледарства і насолодою,

Тоді ми не могли зрозуміти,

Що острів мрій - гріха творіння.

І це все раптом усвідомивши,

ми зрозуміли, як сліпі були…

Адже щастя наше було там,

звідки ми давно відпливли.

Знову вітер дунув у паруса,

поніс наш корабель назад.

До землі, що все прощала нам,

і все давала безповоротно...