Гранжоманс - Дети лабиринта

Я бросал монеты в воду,

Хотя знал о том, что не вернусь сюда никогда.

Я хотел найти свободу,

Но я словно между двух берегов река.

Я смотрел, как падают листья,

Листья шептали мне сказки о бренности.

Я подумал о смысле жизни…

Осталось ли в ней хоть что-то с клеймом бесценности?

Посмотри на меня… мне нужен твой взгляд.

Нежность ангельских крыльев,

Их золото, плавясь, стекает к моим ногам.

Те, кого мы любили —

Не с нами теперь и служат другим богам.

Восковые солдатики-свечки

Один за другим умирают за нас с тобой.

И монетки на дне этой речки

Спят и видят во сне священный огонь…

Поцелуй меня… мне нужно твое тепло.

Воспоминанья прожитых лет

Текут по сплетениям вен.

Мы смотрим в даль, но там ничего нет…

Лишь только вопрос: «Зачем?»

А в вышине солнце режет огнем

Неба густое желе.

Любовь и счастье быть вечно вдвоем

Даются, увы, не всем…

(июнь 2005)

Я кидав монети у воду,

Хоча знав про те, що не повернуся сюди ніколи.

Я хотів знайти свободу,

Але я ніби між двома берегами річка.

Я дивився, як падає листя,

Листя шепотіло мені казки про брехню.

Я подумав про сенс життя…

Чи залишилося в ній хоч щось із клеймом безцінності?

Подивись на мене… мені потрібен твій погляд.

Ніжність ангельських крил,

Їхнє золото, плавлячись, стікає до моїх ніг.

Ті, кого ми любили —

Не з нами тепер і служать іншим богам.

Воскові солдатики-свічки

Один за другим помирають за нас із тобою.

І монетки на дні цієї річки

Сплять і бачать у сні священний вогонь…

Поцілуй мене… мені потрібне твоє тепло.

Спогади прожитих років

Течуть за сплетенами вен.

Ми дивимося в далечінь, але там нічого немає.

Тільки питання: «Навіщо?»

А в висоти сонце ріже вогнем

Небо густе желе.

Любов і щастя бути вічне удвох

Даються, на жаль, не всім…

(червень 2005)