Улыбка и слеза - Дети лабиринта

Я для тебя останусь в прошлом навсегда,

Как сон несбывшийся, как глупая мечта.

Развеет ветер жизни память обо мне…

Любовь растает в небе, как звезда,

Тепло лучей своих утратив на века.

Мороз и одиночество в душе…

Ты — улыбка;

я — слеза,

Стрела, пущенная в цель…

А любовь, как жизнь — игра.

Ты в ней солнце, я в ней тень…

Меня, прошу тебя, не пробуй удержать,

Друг друга нам уже не суждено понять.

Судьбу не получилось обмануть…

Да и зачем ее обманывать, скажи?

Ведь мы с тобой утонем в этой глупой лжи.

Наша любовь тянула нас ко дну.

Я — улыбка;

ты слеза,

Лань, попавшая в прицел…

А любовь и жизнь — игра.

Расставанья — их удел.

Я для тебе залишуся в минулому назавжди,

Як сон нездійснений, як дурна мрія.

Розвіє вітер життя пам'ять про мене.

Кохання розтане в небі, як зірка,

Тепло променів своїх втративши на століття.

Мороз і самотність в душі ...

Ти - посмішка;

я — сльоза,

Стріла, пущена в ціль…

А любов, як життя гра.

Ти в ній сонце, я ній тінь...

Мене, прошу тебе, не спробуй утримати,

Один одного нам уже не судилося зрозуміти.

Долю не вийшло обдурити…

Та й навіщо її обманювати, скажи?

Адже ми з тобою потонемо в цій дурній брехні.

Наша любов тягла нас до дна.

Я — посмішка;

ти сльоза,

Лань, що потрапила в приціл…

А любов і життя — гра.

Розставання - їх доля.