Никто - Дети лабиринта

Я разбитый на части,

расколотый молотом прежних побед.

Над телом своим я не властен,

Мой мозг продуцирует бред.

Мне больно смотреть

в развратные души

невинных девиц.

Мне страшно в домашних

мальчиках слушать

грядущих убийц.

Я боюсь, что мой мир

превратится в развалины,

пепел и дым.

Так много зависит

от нас в нашем рае,

ведь следом идет ад за ним.

Я сойду с ума,

я уже на грани…

В каждой секунде зла

больше, чем воды в океане.

Кровь течет из глаз

вместо слез у всех,

кто душою слаб,

кто духовно слеп.

Я уже ее чувствую вкус,

на губах и щеках глубок ее след.

Все вокруг его принимали за плюс,

а он был — перевернутый крест.

Кто теперь в состоянье вернуться назад,

когда каждый из нас душой ослеп и ослаб?

О, Великое Провиденье,

Сотвори над всеми нами прозренье.

Пусть сердца наполнит твой свет,

Все что нужно нам — это твой свет!

О, Великое Провиденье,

Сотвори над всеми нами прозренье.

Пусть сердца наполнит любовь,

Все что нужно нам — это любовь!

(июль 2002)

Я розбитий на частині,

розколотий молотом колишніх перемог.

Над тілом своїм я не має,

Мій мозок продукує марення.

Мені боляче дивитись

в розпусті душі

безневинних дівчат.

Мені страшно в домашніх

хлопчиків слухати

майбутніх убивць.

Я боюся, що мій світ

перетвориться на руїни,

попіл і дим.

Так багато залежить

від нас у нашому раї,

адже слідом йде пекло за ним.

Я збожеволію,

я вже на межі…

Кожної секунди зла

більше, ніж води в океані.

Кров тече з очей

замість сліз у всіх,

хто душею слабкий,

хто духовно сліпий.

Я вже її відчуваю смак,

на губах і щеках глибокий її слід.

Усі навколо нього приймали за плюс,

а він був — перевернутий хрест.

Хто тепер у стан повернутися назад,

коли кожен із нас душею осліп і послаб?

О, Велике Провидіння,

Створи над усіма нами прозріння.

Нехай серця наповнить твоє світло,

Все що потрібно нам — це твоє світло!

О, Велике Провидіння,

Створи над усіма нами прозріння.

Нехай серця наповнить кохання,

Все що потрібно нам - це любов!

(липень 2002)