Слишком поздно - Дети лабиринта

Признайся в том, что ты себя ненавидишь,

Хоть раз сама себе правду скажи…

Посмотри от чего и кого ты зависишь

И пойми, наконец, что живешь ты во лжи.

Ты забыла что в этом мире двигает нами,

Ты забыла, и даже не хочешь вспомнить об этом.

Ты смеешься, но смех твой покрылся слезами,

И счастье твое в платье смерти одето.

Люди вокруг тебя просто фигуры,

Пешки в руках всемогущего Бога.

Ты королева лишь на минуту,

Дальше опять настает время ломки.

Ты не можешь в себе эту боль пересилить,

Нуждаешься в средстве достиженья покоя…

Ты хотела иное царство увидеть,

И проткнула свой мозг ядовитой стрелою.

Ну и что, ты довольна тем, что достигла?

Или, может быть, хочешь вернуть все обратно?

Слишком поздно, твоя воля погибла,

И душа в отравленном теле зачахла.

Зізнайся в тому, що ти себе ненавидиш,

Хоч раз сама собі правду скажи…

Подивися від чого і кого ти залежиш

І зрозумій, нарешті, що живеш ти у брехні.

Ти забула що в цьому світі рухає нами,

Ти забула, і навіть не хочеш згадати про це.

Ти смієшся, але сміх твій вкрився сльозами,

І щастя твоє в сукні смерті одягнене.

Люди навколо тебе просто фігури,

Пішки в руках всемогутнього Бога.

Ти королева лише на хвилину,

Далі знову настає час ламання.

Ти не можеш в собі цей біль пересилити,

Потребуєш в засобу досягнення спокою...

Ти хотіла інше царство побачити,

І проткнула свій мозок отруйною стрілою.

Ну і що, ти задоволена тим, що досягла?

Чи, може, хочеш повернути все назад?

Надто пізно, твоя воля загинула,

І душа в отруєному тілі зачахла.