Останусь таким же - Дети лабиринта

Мой дом опустел,

Моя улица перестала звучать.

Взял от жизни я, что хотел,

Но, увы, успел уже все потерять.

И теперь стою я среди звезд

В этой облачной вышине,

Вдали вижу мрачный погост,

Слышу крик воронья в тишине.

Вижу как ясный месяц

Обливается кровью моей.

И я рад, и я весел,

Что мне стало сегодня немого теплей.

Моя судьба оказалась

Дорогой кривой,

Моя мечта осталась

За последней чертой…

Я переступил через порог

И побрел, не зная пути.

В этом мире я не одинок,

Но я слышу страшный смех позади…

И я падаю ниц перед вами,

Я согласен с тем, что я слаб.

Вы казнили меня словами:

«Ты никто, ты ничто, ты наш раб».

Мои судьи на завтрак сожрали

Свои душу, сердце и мозг.

Объятые пламени языками,

Их тела тают как воск.

Я стою и смотрю на все это

Глазами, полными крови.

Мои слезы счастьем согреты,

Моя радость устала от боли.

И я вижу как ясный месяц

Полнится горем моим

Знайте то, что от униженья

Я не стану жестоким и злым.

Мій будинок спустів,

Моя вулиця перестала звучати.

Взяв від життя я, що хотів,

Але, на жаль, уже встиг усе втратити.

І тепер стою я серед зірок

У цій хмарній висоті,

Вдалині бачу похмурий цвинтар,

Чую крик вороня в тиші.

Бачу як ясний місяць

Обливається кров'ю моєю.

І я рад, і я весел,

Що мені стало сьогодні нітрохи тепліше.

Моя доля виявилася

Дорогий кривий,

Моя мрія залишилася

За останньою межею…

Я переступив через поріг

І побрів, не знаючи шляху.

У цьому світі я не одинок,

Але я чую страшний сміх позаду…

І я падаю ниць перед вами,

Я погоджуюся з тим, що я слабкий.

Ви стратили мене словами:

«Ти ніхто, ти нічого, ти наш раб».

Мої судді на сніданок зжерли

Свої душу, серце і мозок.

Охоплені полум'я язиками,

Їх тіла тануть як віск.

Я стою і дивлюся на все це

Очима, повними крові.

Мої сльози щастям зігріті,

Моя радість втомилася від болю.

І я бачу як ясний місяць

Повниться горем моїм

Знайте те, що від приниження

Я не стану жорстоким і злим.