Сахар - Дельфин

Я и она — бесполезные вещи,

Весна на губах, мелкой сеточкой трещин.

Я исчезаю, она наблюдает,

Ей нравится видеть, как время меняет.

Что будет на все, то что было,

Холодное сердце печалью застыло

И каждое утро ее бесконечно,

Мне хочется спать, она жить будет вечно.

Тихие птицы за прутьями клетки

С палки на палку, с ветки на ветку.

Напиться водою оставленной кем-то,

Черные крылья с белою лентой.

Вплетаются в волосы руки

Утоляя теплом долгий голод разлуки,

Если буду молчать, мне никто не ответит

Я и она очень старые дети.

Припев:

Давай отсюда уйдем, мне станет легче дышать,

Здесь хозяева дети, они будут стрелять.

Они запомнили лица и стоят за углом,

Пока мы можем идти, давай отсюда уйдем.

Небо клочками упало в глазницы

И серою бездной устало искрится.

Через края вытекая дождями,

Пасмурно бледными прошлыми днями.

Разорвала жизнь на столетия,

Я ее звал крича междометия.

И голос срывался все выше, и выше,

Я и она пока еще дышим.

Припев:

Давай отсюда уйдем, мне станет легче дышать,

Здесь хозяева дети, они будут стрелять.

Они запомнили лица и стоят за углом,

Пока мы можем идти, давай отсюда уйдем.

Давай отсюда уйдем, мне станет легче дышать,

Здесь хозяева дети, они будут стрелять.

Они запомнили лица и стоят за углом,

Пока мы можем идти, давай отсюда уйдем.

Я і вона — марні речі,

Весна на губах, дрібною сіточкою тріщин.

Я зникаю, вона спостерігає,

Їй подобається бачити, як час міняє.

Що буде на все, те що було,

Холодне серце сумом застигло

І кожного ранку її нескінченно,

Мені хочеться спати, вона буде жити вічно.

Тихі птахи за прутами клітини

З палиці на палку, зі гілки на гілку.

Напитися водою залишеною кимось,

Чорні крила з білою стрічкою.

Вплітаються у волосся руки

Втамовуючи теплом довгий голод розлуки,

Якщо мовчатиму, мені ніхто не відповість

Я і вона дуже старі діти.

Приспів:

Давай звідси підемо, мені стане легше дихати,

Тут господарі діти, вони стрілятимуть.

Вони запам'ятали обличчя і стоять за кутом,

Поки ми можемо йти, давай звідси підемо.

Небо клаптями впало в очниці

І сірою безоднею втомлено іскриться.

Через краї витікаючи дощами,

Похмуро блідими минулими днями.

Розірвала життя на століття,

Я її кликав крича вигуки.

І голос зривався все вище, і вище,

Я і вона поки що дихаємо.

Приспів:

Давай звідси підемо, мені стане легше дихати,

Тут господарі діти, вони стрілятимуть.

Вони запам'ятали обличчя і стоять за кутом,

Поки ми можемо йти, давай звідси підемо.

Давай звідси підемо, мені стане легше дихати,

Тут господарі діти, вони стрілятимуть.

Вони запам'ятали обличчя і стоять за кутом,

Поки ми можемо йти, давай звідси підемо.