КРОШКИ - Дельфин

Чёрное утро, вечно падающий снег

В игольном ужке сутра шов, тяжесть век

Технически сплю: кофе - литиум батареек

Будет мыслить тлю в имплантах мозгов-канареек

Превышен уровень загрязнения времени

Расставаний тяжелых частицы

Воздухом комнаты, крика простреленный – хотелось проститься

Невозможная безмятежность закрытых глаз кошки

Смерть – максимальная незалежность

Моей души крошки

Вытряхнул себя в окно

Близкого к облакам этажа

Последнее, что мною совершено

Листом осины дрожа

В круговороте хлопьев белых

То выше к небу, то ниже к земле

На виду сотен глаз оледенелых

Блестящих в утренней мгле

Кружимся, мною играет ветер

Подхватывает и несёт

Туда, где я солнце встретил

В свой самый счастливый год

И разлетевшись на брызги рябиновых ягод гнили

Я стал бесконечно близким ко всем тем, кто меня любили

Ты вспоминай обо мне

Я приближаюсь к Луне

Я возвращаюсь домой

Жаль, что ты не со мной (Ты не со мной)

В этом году так мало рябин

Что будут есть зимой мои птицы

Тепло только мёртвым в домах из глины

Им солнца свет сниться

Двурукие рубят деревья, жгут

Согревая своё ничто

Не понимая зачем они тут

И вообще они кто

Втоптанные в мёрзлые семена

Без численностью желания жить

Земля уставшая обречена

Себя на бессмертие распускать

Нить

Ты вспоминай обо мне

Я приближаюсь к Луне

Я возвращаюсь домой

Жаль, что ты не со мной (Ты не со мной)

Чорний ранок, сніг, що вічно падає

В голковому вужку сутра шов, тяжкість повік

Технічно сплю: кава - літіум-батарейок

Думатиме тлю в імплантах мізків-канарійок

Перевищено рівень забруднення часу

Розлучень важких частинки

Повітрям кімнати, крику простріленого – хотілося попрощатися

Неможлива безтурботність закритих очей кішки

Смерть – максимальна незалежність

Моїй душі крихти

Витрусив себе у вікно

Близького до хмар поверху

Останнє, що мною скоєно

Листя осики тремтячи

У кругообігу пластівців білих

То вище до неба, то нижче до землі

На виду сотень очей заледенілих

Блискучих у ранковій темряві

Кружимося, мною грає вітер

Підхоплює та несе

Туди, де я зустрів сонце

У свій найщасливіший рік

І розлетівшись на бризки горобинових ягід гнили

Я став нескінченно близьким до всіх тих, хто мене любив

Ти згадуй мене

Я наближаюся до Місяця

Я повертаюся додому

Жаль, що ти не зі мною (Ти не зі мною)

Цього року так мало горобин

Що будуть їсти взимку мої птахи

Тепло тільки мертвим у будинках із глини

Їм сонця світло снитися

Дворукі рубають дерева, джгут

Зігріваючи своє ніщо

Не розуміючи навіщо вони тут

І взагалі вони хто

Втоптане в мерзле насіння

Без чисельності бажання жити

Земля втомлена приречена

Себе на безсмертя розпускати

Нитка

Ти згадуй мене

Я наближаюся до Місяця

Я повертаюся додому

Жаль, що ти не зі мною (Ти не зі мною)