Knoeck - De Kift

«Inderdaad mensen.

Hardop.

Hij kan hardop denken.

Vroeger kon hij zelfs heel

mooi denken, urenlang kon ik naar hem luisteren… Nu… Nou ja,

daar is niks meer aan te doen.

Vindt u het goed dat hij voor ons denkt of

heeft u liever dat hij voor ons danst?

Ik heb liever dat hij voor ons danst,

dat is veel vrolijker.

Vroeger danste hij de farandole, de almee, de branle,

de fandango, en zelfs de horlepijp.

Zonder hem zou ik nooit iets anders

gedacht en nooit iets anders gevoeld hebben dan die lage dingen die te doen

hebben met mijn beroep van… dat is niet belangrijk.

Het schone, de genade,

de laatste waarheden waren voor mij ontoegankelijk en daarom heb ik een knoeck

genomen.»

«Wat is een knoeck?»

«Zijn jullie niet van hier?

Zijn jullie wel van deze eeuw?

Vroeger had men

narren.

Nu heeft men knoecks.

Althans, zij die het zich kunnen veroorloven.

Ik heb een knoeck genomen.»

«Wat is een knoeck?»

«Dat zeg ik net.

Dat komt omdat hun geheugen niet meer zo goed is.

Mensen, ik ben blij dat u er bent.

Heus, oprecht blij.

Ziet u, de weg is lang

wanneer men onderweg is gedurende… twintig jaar, ja, dat klopt,

twintig jaar achter elkaar.

En ziet u, mijn vrienden, wij kunnen niet lang

zonder het gezelschap van onze gelijken, zelfs als de gelijkenis maar

onvolkomen is.

En daarom zullen wij, als u het goed vindt, een ogenblik bij u

blijven, voor we het

Wagen verder te gaan.

Prettige avond.

Onvergetelijk.

En het is nog niet

afgelopen.

't Schijnt van niet.

Het begint pas.

Het is verschrikkelijk mooi.

Net als in het theater.

Net als in het circus.»

«Dozy!

Tennis!

Stenen!

De schedel!

Verdomme!»

«Справді люди.

вголос.

Він може думати вголос.

Раніше він міг

гарна думка, я міг слухати його годинами… Тепер… Ну,

більше нічого з цим не можна зробити.

Тобі добре, що він думає за нас чи

ти б хотів, щоб він танцював для нас?

Я б хотів, щоб він танцював для нас,

це набагато щасливіше.

Раніше він танцював фарандол, де алмі, де бранле,

фанданго і навіть хорнпайп.

Без нього я ніколи б не зробив нічого іншого

думав і ніколи не відчував нічого, окрім тих низьких речей, які потрібно робити

мати з моєю професією... це не важливо.

Краса, витонченість,

останні істини були мені недоступні, і тому я маю стукання

взяті».

«Що таке стукіт?»

«Ти не звідси?

Ви з цього століття?

У минулому люди мали

блазни.

Тепер у них стуки.

Принаймні, ті, хто може собі це дозволити.

Я постукав».

«Що таке стукіт?»

«Я цього не кажу.

Це тому, що їхня пам’ять вже не така добра.

Люди, я радий, що ви тут.

Справді, дуже щасливі.

Бачите, шлях довгий

коли ти в дорозі впродовж... двадцяти років, так, це так,

двадцять років поспіль.

І  бачите, друзі мої, ми не можемо довго тривати

без компанії рівних нам, навіть якщо подібність але

недосконалий  є.

І ось чому, якщо з вами все гаразд, ми будемо з вами на мить

залишитися, перш ніж ми це

Продовжуйте далі.

Добрий вечір.

Незабутнє.

І це поки що

минуле.

Здається, ні.

Це тільки починається.

Це страшенно красиво.

Як і в театрі.

Як у цирку».

«Дозі!

теніс!

каміння!

Череп!

Прокляття!"