Узоры Печали - Alkonost

Тучи-тучи — чёрны хмуры,

Чтож вы звёзды утаили,

Да луну светлооку

Вы от взора заслонили?

Ой суровы тучи сжальтесь-

Хладный свет вы пропустите,

Да печалью глаз моих,

Ой вы тучи насладитесь.

Не иду по землям хладным

Я с тобою по чужбине,

Да в полях бескрайних дальних,

Ой не стелит ложе ночь нам…

Я из рук твоих птицей ввысь взовьюсь,

Ты в глазах моих звёздами сияй!

Не объятьем грёз — светом своих глаз,

Как Огнём Ночи ты меня встречай!

Те поля один прошёл я,

Среди стен лесов дремучих.

Травы были жёстким ложем

В той земле, чужой, далёкой…

Только грёзы меня грели,

Только имя было огнем…

Огнь тот грел мне сердце жарко

Имя то шептал я тихо…

Я из рук твоих птицей ввысь взовьюсь!

Ты в глазах моих звёздами сияй!

Не объятьем грёз — светом своих глаз,

Как Огнём Ночи, ты меня встречай!

Здесь, дождями оживлёна,

Да под сенью древ могучих,

Я плела узоры дивны,

В тех узорах лик таила…

Лик того, что путь свой держит,

Да из стран что дивом были,

От брегов да в злата свете,

Да от рек медами полных…

Долог путь обратный стал мне,

Да из стран, где пепел властен,

От брегов костьми белевших,

Да от рек слезами полных…

И теперь держу я путь свой

К стороне, что сердце чует,

К той, что грусть в узор сплетая

Лик мой в сердце сберегла…

Хмари-чорні похмурі,

Що ж ви зірки приховали,

Так, місяць світлооку

Ви від погляду затулили?

Ой суворі хмари зжаліться-

Холодне світло ви пропустите,

Так печаллю очей моїх,

Ой ви хмари насолодіться.

Не йду по землі холодним

Я з тобою по чужині,

Так в полях безкрайніх далеких,

Ой не стелить ложе ніч нам ...

Я з рук твоїх птахів вгору взвусь,

Ти в очах моїх зірками сяй!

Не обіймом мрій— світлом своїх очей,

Як Вогнем Ночі ти мене зустрічай!

Ті поля один пройшов я,

Серед стін лісів дрімучих.

Трави були жорстким ложем

У тій землі, чужій, далекій…

Тільки мрії мене гріли,

Тільки ім'я було вогнем.

Вогонь той грів мені серце жарко

Ім'я то шепотів я тихо...

Я з рук твоїх птахів вгору взвусь!

Ти в очах моїх зірками сяй!

Не обіймом мрій— світлом своїх очей,

Як Вогнем Ночі, ти мене зустрічай!

Тут, дощами жвава,

Так під покровом древ могутніх,

Я плела візерунки дивні,

У цих візерунках лікувала…

Обличчя того, що шлях свій тримає,

Так із країн що дивом були,

Від брегів та в золота світлі,

Так від рік медами повних...

Довгий шлях зворотний став мені,

Так із країн, де попіл владний,

Від брегів кістками білілих,

Так від річ сльозами повних...

І тепер тримаю я шлях свій

До сторони, що серце чує,

До того, що сум у візерунок сплітаючи

Обличчя моє в серці зберегла…