Врата Зимы - Alkonost

За семью морями князь могучий жил,

Крепче всех богатств дочь свою любил,

Но явилась смерть к ней в нежданный час -

Вянет юный цвет у отрады глаз.

Вышел в поле князь, в ночь у Врат Зимы,

И взывал к богам на все стороны:

- Вы, владыки мёда на пиру отцов,

Не позвольте взять у меня любовь!

Говорю у Врат, где царит Зима:

Не надену впредь я рудого льна,

Мёд не выпью из чаши круговой

И железа битвы не коснусь рукой.

Снова ясен лик молодой княжны,

Но несётся клич с вражьей стороны.

И прислал сосед сватов по княжну,

Обещал от бед сохранить страну.

Речи далёко слышны

Пред Вратами Зимы,

Меж людей и богов

От Нижних до Верхних миров.

Он взамен просил мёд испить хмельной

С ним из братской чаши, чаши круговой.

И в средину лета обвенчал младых

Князь, и выпил мёда за здоровье их.

Лист осенний пал, на исходе год.

Все, кто меч держал, пали у ворот.

Встретил супостата князь железом битв,

И от крови стал шёлк одежд рудым...

Снег...

Кровь...

Иней на веках...

Руки раскинув пред небом, пал

Властитель надежд

В праздничной роскоши одежд

Из красного льна,

Сладкий свой мед испив до дна,

Подняв сталь войны -

Нет, не пройти Врата Зимы

То отданный долг -

Иней сковал последний вздох...

Посмертные сны -

Для всех, кто пал у Врат Зимы.

За сімома морями князь могутній жив,

Найміцніше всіх багатств дочку свою любив,

Але з'явилася смерть до неї в несподіваний час.

В'яне юний колір біля втіхи очей.

Вийшов на поле князь, у ніч біля Врат Зими,

І закликав богів на всі боки:

- Ви, володарі меду на бенкеті батьків,

Не дозвольте взяти в мене кохання!

Кажу біля брами, де панує Зима:

Не надягну я рудого льону,

Мед не вип'ю із чаші кругової

І заліза битви не торкнуся рукою.

Знов ясне обличчя молодої князівни,

Але мчить клич з ворожого боку.

І прислав сусід сватів за княжном,

Обіцяв від бід зберегти країну.

Промови далеко чутні

Перед Воротами Зими,

Між людей і богів

Від Нижніх до Верхніх світів.

Він натомість просив мед випити хмільний

З ним із братської чаші, чаші кругової.

І в середину літа повінчав молодих

Князь, і випив меду за їхнє здоров'я.

Лист осінній упав, закінчується рік.

Усі, хто тримав меч, впали біля воріт.

Зустрів супостата князь залізом битв,

І від крові став шовк одягу рудим.

Сніг...

Кров...

Іній на віках...

Руки розкинувши перед небом, упав

Володар надій

У святковій розкоші одягу

З червоного льону,

Солодкий мед свій випив до дна,

Піднявши сталь війни

Ні, не пройти Врата Зими

То відданий борг -

Іній скував останній подих...

Посмертні сни

Для всіх, хто загинув біля брами Зими.