Храм Леса - Alkonost

Пеплом пала заря — день приходит новый,

И не дарит покой, ночь, что в сердце живёт…

Век мой долгий, злой — полон тяжкой печалью,

Средь людей я живу, но всёж одинок…

Здесь, в горькие дни, мне не ведать покоя,

К милой стороне просится сердце моё!

В травы-полынь, зарницей лесною,

Рвётся сердце прочь — манит, зовёт!

Сердца моего глас-

Глас духа Леса,

Предков вольная песнь

Слышится мне!

Дай мне силы жить,

Дай не сгибнуть в тоске!

Слышу неведомый Зов

Я в шёпоте Леса!

Ой да прими песнь мою одинокую,

Лес!

Храни ты дыханье весны,

Дом!

Сынов пробуди с Солнцем-огнем,

И надеждой овей, водой напои!

Не зовите меня, гласы дальние,

Братьев да сестёр, за окоём!

Здесь мне вековать годы долгие,

И да сердце отдать чадам своим!

Зори горят огнём: зов тот — верно память,

Что таится во мне, что бередит кровь!

Студёной водой, даром солнца пламени

Он зовёт меня под сень лесов!

Там буйны травы поют над ведуньей-рекою,

Да под ветров песнь древы дремлют в веках,

Ой, да зори горят погребальным костром

Тот что зовёт меня к братьям моим…

Сердца моего глас —

Глас духа Леса,

Предков вольная песнь

Слышится мне!

Дай мне силы жить,

Дай не сгибнуть в тоске!

Слышу неведомый Зов

Я в шёпоте Леса!

Попелом упала зоря — день приходить новий,

І не дарує спокій, ніч, що в серце живе...

Вік мій довгий, злий — сповнений тяжкого смутку,

Серед людей я живу, але самотній...

Тут, у гіркі дні, мені не знати спокою,

До милої сторони проситься моє серце!

В трави-полин, блискавицею лісовою,

Рветься серце геть — манить, кличе!

Серця мого голосу

Голос духу Лісу,

Предків вільна пісня

Чується мені!

Дай мені сили жити,

Дай не згинути в тузі!

Чую невідомий Поклик

Я в шепоті Лісу!

Ой, так, прийми пісню мою самотню,

Ліс!

Бережи ти дихання весни,

Будинок!

Синів пробуди з Сонцем-вогнем,

І надією овей, водою напої!

Не кличте мене, голоси далекі,

Братів та сестер, за оком!

Тут мені вікувати роки довгі,

І так серце віддати чадам своїм!

Зорі горять вогнем: поклик той — вірно пам'ять,

Що таїться у мені, що бередить кров!

Студеною водою, даром сонця полум'я

Він кличе мене під покров лісів!

Там буйні трави співають над ведуньою-річкою,

Так під вітрів пісня дерева дрімають у віках,

Ой, так, зорі горять похоронним багаттям

Той, що кличе мене до братів моїх…

Серця мого голосу—

Голос духу Лісу,

Предків вільна пісня

Чується мені!

Дай мені сили жити,

Дай не згинути в тузі!

Чую невідомий Поклик

Я в шепоті Лісу!