Каменного Сердца Кровь - Alkonost

Остывает земля опалённая в сечах,

Да стирают ветра имена стародавних былин.

Остаются лишь сны, что тревожат рассвет узоречьем,

Вещим словом, звёздным дыханьем ночным.

И потоптаны травы всех путей проторённых,

Безоглядным огнём, да пыланьем сердец,

Но вот ломаны стебли от земли отрывая,

Тянут стрелы свои прямо к солнцу наверх.

Оглянись — что осталось средь пепла,

Тем, которым свой след ты устлал?

Лишь с угасшей лучиной омертвевшие окна,

Да очаг, что пристанищем прошлого стал.

Рвалось сердце к неизведанным далям просторов,

Дивом грёз сплетались дороги мечты,

Нынче камнем в груди, да потерянным взором

Ты встречаешь своё окончанье пути…

И холодным ручьём первоталых забвений,

Соскользнёт по мечу уж остывшая кровь…

Пусть наполнятся очи слезами росы откровений,

Пусть молчит лишь каменно сердце твоё!

Охолоджується земля обпалена в січах,

Так прають вітру імена стародавніх билин.

Залишаються лише сни, що турбують світанок візерунком,

Віщим словом, зоряним нічним диханням.

І потоптані трави всіх шляхів проторених,

Безоглядним вогнем, та паланням сердець,

Але от ломани стебла від землі відриваючи,

Тягнуть стріли свої прямо до сонця нагору.

Оглянься — що залишилося серед попелу,

Тим, яким свій слід ти встелив?

Лише зі згаслою лучиною омертвілі вікна,

Так, вогнище, що притулком минулого став.

Рвалося серце до невідомих далечінь просторів,

Дивом мрій спліталися дороги мрії,

Нині каменем у грудях, так втраченим поглядом

Ти зустрічаєш своє закінчення шляху…

І холодним струмком перших забутків,

Сковзне по мечу вже охолола кров.

Нехай наповняться очі сльозами роси одкровень,

Нехай мовчить тільки кам'яне твоє серце!