К Родимой Стороне - Alkonost

Ты умерь тяжёлый шаг,

Мой усталый конь,

Во степи, где ветра глас,

Слышен день деньской.

Ой, да неси меня, верный конь,

Ступай ты прямо, да на закат,

Где в травах буйных хладный огнь

Да застилает мне взгляд…

Чуток ты ступай, да тих,

Голову склоня,

Путь длиннее всех других,

Верно, ждёт меня.

Но поспешай, спеши ты мой конь,

К родимой, милой мне стороне!

Уж гаснет Солнца пурпурный свет

На рубленной, литой броне.

О весеннем ветре не петь,

Не повторить лихих годин,

Встанут травы-цветы скорбя

Над курганом моим.

Ой, встанут травы те высоки,

Да снимут тяжесть с моих плеч,

Уснёт в моей застывшей руке

Уставший, тяжкий мой меч.

Куда бредёшь, ты конь, мой конь,

Да без дорог, без пути…

Ой, гаснет солнца жаркий огонь,

Да стынет сердце в груди.

Ты ступай легко, мой конь,

Раны не тревожь мои,

Ой, не ждёт меня дома покой

Мне не осилить пути.

На пирах с друзьями не гулять

Впредь на этой земле,

И шлему больше не блистать

На моем челе.

И ты умерь тяжёлый свой шаг,

Мой верный, добрый мой конь —

Ведь вечной ночи пепельный мрак

Мне дарит вечный покой.

Ой, рано сумрак землю покрыл,

Затмила очи мне тень.

Не увидать мне родимой земли,

Где ждут с рассветом день…

Ти помер важкий крок,

Мій втомлений кінь,

У степу, де вітру голос,

Чути день день.

Ой, так, неси мене, вірний кінь,

Іди ти прямо, так на захід,

Де в травах буйних вогнь

Так застилає мені погляд…

Трохи ти ступай, так¦тих,

Голову схиля,

Шлях довший за всіх інших,

Певно, чекає на мене.

Але поспішай, поспішай ти мій кінь,

До рідної, милої мені стороні!

Вже гасне Сонця пурпурне світло

На рубаній, литій броні.

Про весняний вітер не співати,

Не повторити лихих годин,

Встануть трави-квіти скорботи

Над курганом моїм.

Ой, встануть трави ті, високі,

Так знімуть тяжкість з моїх плечей,

Усне в моїй застиглій руці

Втомлений, тяжкий мій меч.

Куди бредеш, ти, кінь, мій кінь,

Так без доріг, без шляху...

Ой, гасне сонця жаркий вогонь,

Хай холоне серце в грудях.

Ти ступай легко, мій кінь,

Рани не тревожа мої,

Ой, не чекає мене вдома спокій

Мені не осилити шляхи.

На бенкетах з друзями не гуляти

Надалі на цій землі,

І шолому більше не блискати

На моєму чолі.

І ти поміряй важкий свій крок,

Мій вірний, добрий мій кінь—

Адже вічної ночі попелястий морок

Мені дарує вічний спокій.

Ой, рано сутінок землю накрив,

Затьмарила очі мені тінь.

Не побачити мені рідної землі,

Де чекають на світанку день…