Я одинокий - Александр Серов

В который раз мне всё неново,

Я выхожу на сцену снова,

И микрофон, мой друг уставший,

Со мною жизнь мою познавший…

Но вот и первый аккорд,

И голос сильно звучит,

Как будто птицы полёт,

И зал покорно молчит.

Но почему же тогда

Тревожат мысли меня:

Я — среди сотен людей

Как одинокий Орфей,

Я в эйфории блеска глаз

Лечу высоко,

А, оставляя микрофон,

Я — одинокий,

И награждает зал меня

Душой широкой,

А, оставляя микрофон,

Я — одинокий…

На опустевший перрон

Я не спеша подхожу

Билет в 10 вагон,

В ноль тридцать я улечу.

Слегка подняв воротник,

Ночного поезда жду.

Снова гастрольный пикник,

Снова на сцену иду…

Я в эйфории блеска глаз

Лечу высоко,

А, оставляя микрофон,

Я — одинокий,

И награждает зал меня

Душой широкой,

А за кулисами один

Я — одинокий…

Вкотре мені все неново,

Я виходжу на сцену знову,

І мікрофон, мій друг втомлений,

Зі мною життя моє пізнав…

Але ось і перший акорд,

І голос сильно звучить,

Наче птахи політ,

І зал покірно мовчить.

Але чому ж тоді

Тривожать думки мене:

Я— серед сотень людей

Як самотній Орфей,

Я в ейфорії блиску очей

Лічу високо,

А, залишаючи мікрофон,

Я самотній,

І нагороджує зал мене

Душою широкою,

А, залишаючи мікрофон,

Я самотній…

На спустілий перон

Я не спішно підходжу

Квиток у 10 вагон,

Нуль тридцять я влечу.

Злегка піднявши комір,

Нічного поїзда чекаю.

Знову гастрольний пікнік,

Знову на сцену йду...

Я в ейфорії блиску очей

Лічу високо,

А, залишаючи мікрофон,

Я самотній,

І нагороджує зал мене

Душою широкою,

А за кулісами один

Я самотній…