Зимняя ночь - Александр Розенбаум

Ей-богу, грех в такую ночь

Не выйти на свидание к городу и снегу.

На улицы, шуршащие от бега, обветренных машин.

Увидеть отражение души в колодце чёрного двора

И вспомнить, вспомнить, вспомнить про вчера,

Уснувшее в заснеженной, уснувшее в заснеженной,

Уснувшее в заснеженной тиши, тиши, тиши…

Как белые ночные мотыльки, как белые ночные мотыльки,

Летают возле фонарей снежинки — пылинки вечности по имени Зима,

И белыми громадами дома, и белыми громадами дома

Нависли над безлюдьем тротуаров…

Зияя трещинами арок, по городу идёт зима.

О, сколь прекрасно это полотно, природой сотканное за ночь,

Какая щедрость в каждом из мазков!

Сугробами скамейки над рекой, едва подёрнуты туманом.

Нахохлившись, ворона на снегу чернеет — не отбилась бы от стаи…

Как часто ночью город дарит то, как часто ночью город дарит то,

Что утром мы порой, что утром мы порой, что утром мы порой не замечаем.

Как часто ночью город дарит то, что утром мы порой не замечаем.

Їй-богу, гріх такої ночі

Не вийти на побачення до міста і снігу.

На вулиці, що шарудять від бігу, обвітрених машин.

Побачити відображення душі в колодязі чорного двору

І згадати, згадати, згадати про вчора,

Заснув у засніженою, заснув у засніженою,

Засноване в засніженій тиші, тиші, тиші…

Як білі нічні метелики, як білі нічні метелики,

Літають біля ліхтарів сніжинки — порошинки вічності на ім'я Зима,

І білими громадами будинку, і білими громадами будинку

Нависли над безлюддям тротуарів.

Зяяючи тріщинами арок, по місту йде зима.

О, як чудово це полотно, природою зіткане за ніч,

Яка щедрість у кожному з мазків!

Кучугурами лави над річкою, ледь подерті туманом.

Насмикнувшись, ворона на снігу чорніє — не відбилася би від зграї…

Як часто вночі місто дарує те, як часто вночі місто дарує те,

Що вранці ми часом, що вранці ми часом, що вранці ми часом не помічаємо.

Як часто вночі місто дарує те, що вранці ми часом не помічаємо.