Я опять ухожу - Александр Розенбаум

Я опять ухожу,

Чтобы снова вернуться,

И, заснув с тобой, утром уйти.

Я опять ухожу,

Чтоб заре улыбнуться,

Обронив у порога «прости».

Так проходит наша жизнь —

Вся в друзьях и чьих-то детях…

Наша жизнь — я ее не виню,

В том, что в сутолоке дней

Я чего-то не заметил.

Но за любовь жизнь благодарю.

На прощанье, словно в зеркало взгляну

Ей-ей-е-е, в лицо чужое.

И тихо дверь закрою за собой,

И тихо дверь закрою за собой.

Я опять ухожу

От тепла твоих рук,

От дождя блеклых слез непонятных.

Пусть они подождут

Настоящих разлук

Или горя в больничных палатах.

Не бывает счастья там,

Где несчастье не селилось

Хоть чуть-чуть, хоть на пару минут.

Не поймать жар-птицу нам,

Потому что ты мне снилась.

Я тебя больше не обману.

Я опять ухожу,

Как всегда, насовсем,

В это небо, такое большое.

Серый город и в нем

Я один, я ни с кем.

И поэтому я так спокоен.

В каждом слове тишина,

В каждом жесте гром грохочет,

Каждый взгляд опаляет огнем.

Разве дело только в том,

Что судьба нас знать не хочет.

Просто я разлюбил этот дом.

На прощанье, словно в зеркало взгляну

Ей-ей-е-е, в лицо чужое.

И тихо дверь закрою за собой,

И тихо дверь закрою за собой.

Солнечный свет вспыхнет огнем лучей

И растопит лед души моей.

Передо мной мир растворит врата

И ко мне придет моя мечта,

Моя мечта…

Я знову йду,

Щоб знову повернутися,

І, заснувши з тобою, вранці піти.

Я знову йду,

Щоб зорі посміхнутися,

Обронивши біля порога «вибач».

Так минає наше життя —

Вся в друзях і чиїхось дітях.

Наше життя — я ее не звинувачую,

У тому, що в долоні днів

Я чогось не помітив.

Але за любов життя дякую.

На прощання, немов у дзеркало погляну

Їй-ей-е, в обличчя чуже.

І тихо двері зачиню за собою,

І тихо двері зачиню за собою.

Я знову йду

Від тепла твоїх рук,

Від дощу блискучих сліз незрозумілих.

Нехай вони зачекають

Справжніх розлук

Або горя в лікарняних палатах.

Не буває щастя там,

Де нещастя не селилося

Хоч трохи, хоч на пару хвилин.

Не впіймати жар-птицю нам,

Бо ти мені снилася.

Я тебе більше не обдурю.

Я знову йду,

Як завжди, назовні,

Це небо, таке велике.

Сіре місто і в ньому

Я один, я ні з ким.

І тому я так спокійний.

У кожному слові тиша,

У кожному жесті грім гуркоче,

Кожен погляд опалює вогнем.

Хіба справа тільки в тому,

Що доля нас знати не хоче.

Просто я розлюбив цей будинок.

На прощання, немов у дзеркало погляну

Їй-ей-е, в обличчя чуже.

І тихо двері зачиню за собою,

І тихо двері зачиню за собою.

Сонячне світло спалахне вогнем променів

І розтопить лід душі моєї.

Переді мною світ розчинить брама

І ко мені прийде моя мрія,

Моя мрія…