Я часто просыпаюсь в тишине - Александр Розенбаум

Я часто просыпаюсь в тишине

От свиста пуль и визга бомб фугасных.

Мне кажется, я снова на войне,

Мне кажется, я снова на войне,

И кто кого — пока ещё не ясно.

Прижат к земле и ждёт команды взвод,

Вернее, то, что от него осталось.

Назад нельзя, и мы пойдём вперёд,

Назад нельзя, и мы пойдём вперёд,

И всё, что было, повторим сначала.

Истошно воют в небе «мессера»,

Пытаясь в хвост зайти четвёрке «илов».

И, тридцать лет в ночи крича «ура!»,

И, тридцать лет в ночи крича «ура!»,

Мой голос рвётся в грохоте разрывов.

И очередью полоснув окоп,

Зажав в зубах нательный медный крестик,

Мы прыгаем на головы врагов,

Мы прыгаем на головы врагов,

На шеи этих белокурых бестий.

Прости, родная речь, мне мой язык —

Сейчас не до изящности словесной.

В «Дубовый крест» плюю с зубами крик

В «Дубовый крест» плюю с зубами крик

Моих детей, и мату в горле тесно.

Две пули в грудь… и я уже убит.

Огонь в глазах, о Господи, как больно!

Явитесь же все те, кто нас простит,

Явитесь же все те, кто нас простит,

Все те, кто с нашей смертью обездолен!

Я часто просыпаюсь в тишине…

Я часто прокидаюся в тиші

Від свисту куль і вереск бомб фугасних.

Мені здається, я знову на війні,

Мені здається, я знову на війні,

І хто кого — поки що не зрозуміло.

Притиснутий до землі і чекає команди взвод,

Точніше, те, що від нього залишилося.

Назад не можна, і ми підемо вперед,

Назад не можна, і ми підемо вперед,

І все, що було, повторимо спочатку.

Несподівано виють у небі «мессера»,

Намагаючись у хвіст зайти четвірці «ілів».

І, тридцять років вночі кричачи «ура!»,

І, тридцять років вночі кричачи «ура!»,

Мій голос рветься в гуркоті розривів.

І чергою полоснувши окоп,

Затиснувши в зубах натільний мідний хрестик,

Ми стрибаємо на голови ворогів,

Ми стрибаємо на голови ворогів,

На шиї цих білявих бестій.

Вибач, рідна мова, мені моя мова

Нині не до витонченості словесної.

У «Дубовий хрест» плюю із зубами крик

У «Дубовий хрест» плюю із зубами крик

Моїх дітей, і мату в горлі тісно.

Дві кулі в груди… і вже вбито.

Вогонь у очах, о Господи, як боляче!

Будьте всі ті, хто нас пробачить,

Будьте всі ті, хто нас пробачить,

Всі ті, хто з нашою смертю знедолений!

Я часто прокидаюся в тиші.