Вальс на лебяжьей канавке - Александр Розенбаум

С распаренных домов спадает летний зной.

Газон зелёный узкою полоской.

Иду я по прохладной мостовой

Надеждинской, а ныне Маяковской.

И кажется, что я на берегах Невы

Уже почти вот скоро три столетья.

Я помню всех — и мёртвых, и живых,

Тех, кто сейчас на том и этом свете.

Помню я, когда лебеди плыли по канавке, по Лебяжьей,

Помню ветры метельные, злые над Сенатскою однажды…

И замёрзшую Чёрную речку, и мятежный лёд кронштадтский,

И, конечно, школьный вечер, выпускной мой бал.

И, растворившись в вас, о жители мои,

Спешу в любви единственной признаться!

Я кожей ощущаю, как горит огнём сердечным питерское братство!

Так век благодарить я буду Фальконе:

Он всех нас осенил рукой Петровой…

Мой государь на вздыбленном коне!

Спешу к тебе за музыкой и словом.

Убаюканный сонною лестью, коль продам я чёрту душу,

Пусть украдкой меня перекрестит петербургская старушка…

И напомнит мне Чёрную речку, и мятежный лёд кронштадтский,

И, конечно, школьный вечер, выпускной мой бал.

Коль в крепости часы мне дату назовут,

Я попрошу Дворцовый мост в награду,

Чтоб влиться ручейком в мою Неву

И вечно, Зимний, быть с тобою рядом.

Вечно помнить, как лебеди плыли по канавке, по Лебяжьей,

Помнить ветры метельные, злые над Сенатскою однажды…

И замерзшую Чёрную речку, и мятежный лёд кронштадтский,

И, конечно, школьный вечер, выпускной мой бал.

И, конечно, школьный вечер, выпускной мой бал.

З розпарених будинків спадає літня спека.

Газон зелений вузькою смужкою.

Іду я по прохолодному бруку

Надєждінській, а нині Маяковській.

І здається, що я на берегах Неви

Вже майже скоро три століття.

Я пам'ятаю всіх — і мертвих, і живих,

Тих, хто зараз на цьому і цьому світі.

Пам'ятаю я, коли лебеді пливли по канавці, по Лебяжій,

Пам'ятаю вітри хуртові, злі над Сенатською одного разу...

І замерзлу Чорну річку, і бунтівний лід кронштадтський,

І, звичайно, шкільний вечір, мій випускний бал.

І, розчинившись у вас, про мешканці мої,

Поспішаю в любові єдиної зізнатися!

Я шкірою відчуваю, як горить вогнем серцевим пітерське братство!

Так століття дякувати я буду Фальконе:

Він всіх нас осінив рукою Петрової...

Мій государ на здибленому коні!

Поспішаю до тебе за музикою та словом.

Закоханий сонною лестощами, коли продам я чорту душу,

Нехай крадькома мене перехрестить петербурзька бабуся.

І нагадає мені Чорну річку, і бунтівний лід кронштадтський,

І, звичайно, шкільний вечір, мій випускний бал.

Якщо в міцності годинник мені дату назвуть,

Я попрошу Палацовий міст у нагороду,

Щоб влитися струмком у мою Неву

І вічно, Зимовий, бути з тобою поруч.

Вічно пам'ятати, як лебеді пливли по канавці, по Лебяжій,

Пам'ятати вітри завірюхи, злі над Сенатською одного разу.

І замерзлу Чорну річку, і бунтівний лід кронштадтський,

І, звичайно, шкільний вечір, мій випускний бал.

І, звичайно, шкільний вечір, мій випускний бал.