В середине пути - Александр Розенбаум

Стала жизнь поинтересней.

В голове кавардак.

Но всё чаще мы с тобой остаёмся одни.

А из родника течёт в ладони та же вода,

И всё та же ель раскачивает шишки над ним.

Дом стоял когда-то на окраине,

А теперь, похоже, в центре города.

Без бутылки с другом разобрались мы,

Не влезала его ложь в три короба.

Нынче кони стали ох упрямые.

А когда-то были, помню, сильно резвые.

На щеке была когда-то ямочка,

Нынче щёку борозда прорезала.

Стала жизнь повеселей,

Да не тянет гульба.

Как наладишься в Москву,

Там пир во время чумы.

А где-то подрывает носом дуб шерстнатый кабан.

И тормозят грузовики на трассе возле корчмы.

Не обижен дорогими платьями

И тугими женскими коленями.

Но звоню теперь я чаще матери,

Чтобы снизилось её давление.

Я, как прежде, будто лев готов к прыжку.

Но не в моде нынче косы русые.

И всё чаще вспоминаю бабушку,

Жаль, что денег не было тогда на бусы ей.

В гости пришли мы на эту непростую землю,

И по своим домам всем разойтись придётся.

Солнечный блик короток.

Живёшь ты так ли, с тем ли?.

Судеб людских тома лежат в пыли.

Стала жизнь побогаче,

Только пить не хочу.

И не лезет почему-то в горло лишний кусок.

И, как прежде, всё халаты ночью снятся врачу.

И, как прежде, шлёпаю на кухню ночью босой.

Память по лбу вдруг ударит обухом.

Упадут оковы на пол звеньями.

И проваливаюсь я, как в облако,

В виртуальную реальность времени.

Нынче кони стали ох упрямые.

А когда-то были, помню, сильно резвые.

На щеке была когда-то ямочка,

Нынче щёку борозда прорезала.

В гости пришли мы на эту непростую землю,

И по своим домам всем разойтись придётся.

Солнечный блик короток.

Живёшь ты так ли, с тем ли?.

Судеб людских тома лежат в пыли,

Судеб людских тома лежат в пыли…

Стало життя цікавішим.

У голові безладдя.

Але все частіше ми з тобою залишаємося одні.

А з джерела тече в долоні та води,

І все те ель розгойдує шишки над ним.

Будинок стояв колись на околиці,

А тепер, схоже, в центрі міста.

Без пляшки з другом розібралися ми,

Не влазила його брехня в три короби.

Нині коні стали дуже вперті.

А колись були, пам'ятаю, дуже швидкі.

На щеці була колись ямочка,

Нині щоку борозна прорізала.

Стало життя веселіше,

Так не тягне гульба.

Як налагодишся в Москву,

Там бенкет під час чуми.

А десь підриває носом дуб вовняний кабан.

І гальмують вантажівки на трасі біля корчми.

Не ображений дорогими сукнями

І тугими жіночими колінами.

Але телефоную тепер я частіше матері,

Щоб знизився її тиск.

Я, як і раніше, ніби лев готовий до стрибка.

Але не в моді нині коси русяві.

І все частіше згадую бабусю,

Шкода, що грошей не було тоді набуси їй.

У гості прийшли ми на цю непросту землю,

І по своїм будинкам усім розійтися доведеться.

Сонячний відблиск короткий.

Живеш ти так, чи, з тим?.

Долі людських томи лежать у пилу.

Стало життя багатшим,

Тільки пити не хочу.

І не лізе чомусь у горло зайвий шматок.

І, як раніше, всі халати вночі сняться лікареві.

І, як і раніше, шльопаю на кухню вночі босою.

Пам'ять по лобі раптом ударить обухом.

Впадуть кайдани на підлогу ланками.

І провалююся я, як у хмару,

У віртуальну реальність часу.

Нині коні стали дуже вперті.

А колись були, пам'ятаю, дуже швидкі.

На щеці була колись ямочка,

Нині щоку борозна прорізала.

У гості прийшли ми на цю непросту землю,

І по своїм будинкам усім розійтися доведеться.

Сонячний відблиск короткий.

Живеш ти так, чи, з тим?.

Долі людських томи лежать у пилу,

Долі людських томи лежать у пилу…