В горах Афгани - Александр Розенбаум

Ах, какого дружка потерял я в бою,

И не сорок два года назад, а вчера,

Среди гор и песков, где сжигает жара все вокруг,

Опаляя недетскую память мою.

Слышишь, друг,

Мой дружок, мы взошли на некнижную ту высоту,

Под которой ты лег.

Ах, какого дружка потерял я в бою...

Мы всю жизнь любили читать о войне.

Он не ведал никак, что вот выпадет мне под огнем

Его тело тащить за валун на спине.

Далека - тридцать метров, но как же была далека -

Та дорога меж ночью и днем.

Песок да камень.

Печальный свет чужой луны над головами.

Равняйсь на знамя!

Прощай, мой брат,

Отныне ты навеки с нами,

Прости, что ты погиб, а я всего лишь ранен

В горах Афгани, в Афганистане.

Ах, какого дружка потерял я в бою...

Нам проклятая пыль забивала глаза,

И горел БТР, в небе как стрекоза вертолет,

И как выкрик из прошлого голос: "Вперед!"

Словно нерв, оборвали до боли натянутый нерв,

И со склона пошла ему пуля навстречу в полет.

Ах, якого дружка я втратив у бою,

І не сорок два роки тому, а вчора,

Серед гір та пісків, де спалює спека все навколо,

Опалюючи мою недитячу пам'ять.

Чуєш, друже,

Мій друже, ми зійшли на некнижкову ту висоту,

Під якою ти ліг.

Ах, якого друга я втратив у бою...

Ми все життя любили читати про війну.

Він не знав ніяк, що ось випаде мені під вогнем

Його тіло тягнути за валун на спині.

Далека – тридцять метрів, але як же була далека –

Та дорога між вночі та вдень.

Пісок та камінь.

Сумне світло чужого місяця над головами.

Рівняйся на прапор!

Прощай, мій брате,

Відтепер ти навіки з нами,

Вибач, що ти загинув, а я лише поранений

У горах Афгані, Афганістані.

Ах, якого друга я втратив у бою...

Нам клятий пил забивав очі,

І горів БТР, у небі як бабка вертоліт,

І як вигук із минулого голос: "Вперед!"

Мов нерв, обірвали до болю натягнутий нерв,

І зі схилу пішла йому куля назустріч у політ.