Тётя Маня - Александр Розенбаум

Расчудил мороз на стеклах на узорчатых,

И Полкан заснул в натопленых сенях.

Доставай-ка, тетя Маня, помидорчики,

Собирай на стол, любезная моя.

Ах, тетя Маня, что же ты со мною сделала?

К твоим морщинистым рукам я прикипел.

И в лето красное, и в зиму белую

Припасть губами к твоим пальцам я хотел.

Тетя Маня, мы с тобой лет семь не виделись,

Все шатало, все носило по углам.

Зря ты, тетя Маня, на меня обиделась,

Не по доброй своей воле был я там.

Мне часто снился запах яблочек антоновских,

Что на зубах хрустели, падая с ветвей,

Костры далекие, дым над затонами,

В которых я мальцом рыбалил окуней.

Только окунь с той поры в реке не водится.

Раскидало, расшвыряло всех ребят.

Так давай же, тетя, выпьем за здоровьице,

Чтоб его побольше было у тебя.

Ах, тетя Маня, я сто лет тебе намеряю,

Молиться буду, хоть не верую в Христа,

Чтобы ждала всегда и чтобы верила,

И чтобы знала, что такое красота.

Розчудив мороз на стеклах на візерунчастих,

І Полкан заснув у натоплених сінях.

Діставай-но, тітка Маня, помідорчики,

Збирай на стіл, люба моя.

Ах, тьотю Маня, що ти зі мною зробила?

До твоїх зморшкуватих рук я прикипів.

І в літо червоне, і взимку білу

Припасти губами до твоїх пальців я хотів.

Тітонько Маня, ми з тобою років сім не бачилися,

Все хитало, все носило по кутках.

Даремно ти, тітко Маня, на мене образилася,

Не за доброю своєю волею був я там.

Мені часто снився запах антоновських яблучок,

Що на зубах хрумтіли, падаючи з гілок,

Вогнища далекі, дим над затонами,

У яких я хлопцем рибалив окунів.

Тільки окунь з того часу в річці не проводиться.

Розкидало, розкидало всіх хлопців.

Так давай, тітко, вип'ємо за здоров'я,

Щоб його більше було в тебе.

Ах, тьотю Маня, я сто років тобі наміряю,

Молитися буду, хоч не вірую в Христа,

Щоб чекала завжди і щоб вірила,

І щоб знала, що таке краса.