Суд над гитарой - Александр Розенбаум

Я вчера устроил над своей гитарой суд

И приговорил ее к расстрелу.

Изменила голосу,

Подрубила она сук,

На котором столько лет сидела.

А я глоткою выделывал такие кренделя,

Что стены глохли и собаки выли.

А она шептала, тля,

Тихо, нежно, смеха для

Тренькала мотивы зоревые.

Какая ж тут заря, когда без просыпу туманы

И не видать огней за белой пеленой.

Канавы залиты водой,

И подорожники уже не лечат раны.

Какая ж тут заря!

Зачем шутила ты, гитара, надо мной?

Я был и защитник, и судья, и прокурор.

Ох, она виляла и юлила.

Но был коротким разговор,

И на расправу был я скор.

И вот ждала обманщицу могила.

А песни, ею созданные, плакали: «Прости!»

Мол, душу отогрей жестокосердную.

И, ломая руки, мною недоношенный стих

«Милосердия, — кричал, — милосердия!»

Ну как же тут простить,

Когда без малого лет двадцать

Я поверял ей все и чуть еще,

И слезы ярости со щек текли на талии трех граций…

Ну как же тут простить,

Когда я на полу и смерть открыла счет.

Расстрелял.

Покойницу стаканом помянул.

Как-никак, а мне была она подругой.

Лег без простыни, вздохнул

И, намаявшись, уснул,

Но вскочил под утро от испуга.

Какая ж тут заря, когда без просыпу туманы

И не видать огней за белой пеленой.

Канавы залиты водой,

И подорожники уже не лечат раны.

Какая ж тут заря!

Зачем шутила ты, гитара, надо мной?

Я вчора влаштував над своєю гітарою суд

І засудив її до розстрілу.

Змінила голосу,

Підрубала вона сук,

На якому стільки років сиділа.

А я глоткою виробляв такі кренделя,

Що стіни глухли і собаки вили.

А вона шепотіла, попелиця,

Тихо, ніжно, сміху для

Тренькали мотиви зорові.

Яка ж тут зоря, коли без просипу тумани

І не бачити вогнів за білою пеленою.

Канави залиті водою,

І подорожники вже не лікують рани.

Яка ж тут зоря!

Навіщо жартувала ти, гітара, з мене?

Я був і захисник, і суддя, і прокурор.

Ох, вона виляла і юлила.

Але була коротка розмова,

І на розправу був я скор.

І ось чекала обманщицю могила.

А пісні, нею створені, плакали: «Пробач!»

Мовляв, душу відігрій жорстокосердну.

І, ламаючи руки, мною недоношений вірш

«Милосердя, — кричав, — милосердя!»

Ну, як тут пробачити,

Коли майже двадцять років

Я перевіряв їй все і трохи ще,

І сльози люті зі щік текли на талії трьох грацій ...

Ну, як тут пробачити,

Коли я на пол і смерть відкрила рахунок.

Розстріляв.

Небіжчик склянкою пом'янув.

Як-не-як, а мені була вона подругою.

Ліг без простирадла, зітхнув

І, намаявшись, заснув,

Але схопився під ранок від переляку.

Яка ж тут зоря, коли без просипу тумани

І не бачити вогнів за білою пеленою.

Канави залиті водою,

І подорожники вже не лікують рани.

Яка ж тут зоря!

Навіщо жартувала ти, гітара, з мене?