Странная жизнь - Александр Розенбаум

Выбросила карты на стол

Жизнь моя веером.

Все на запад, я — на восток,

В запахи клевера,

В низкий предрассветный туман

В травах нескошенных,

По которым сходят с ума

Рыжие лошади.

Катится река под уклон —

Озеро встретила.

Сколько же воды утекло

За полстолетия…

Сколько звёзд упало с небес,

Вроде, поймал одну.

Надо бы оставить себе —

Да подрастает внук.

Странная жизнь моя…

Песни не оборвать —

То закричит рояль,

То струны шепнут едва.

Мне по ночам не спать,

Понять пытаясь самого себя.

Странная эта жизнь моя…

Пролетала рядом мечта

Быстрее выстрела.

Много умных книг прочитать —

Ещё не выстрадать.

Каждый шаг наш небом учтён,

Непогрешимых нет.

Так хотел остаться дитём —

Не разрешили мне.

Странная жизнь моя…

Остановиться бы,

Да вечно гоняюсь я

За синей птицею,

Вечно спешу за ней,

Понять пытаясь самого себя.

Странная эта жизнь моя…

Сколько прошагал я дорог,

Скольких загнал коней,

Разных наглотался ветров

Не на одной войне.

Неземной дарили рассвет

Горы ажурные,

Но спешил я к серой Неве

С моря лазурного.

Странная жизнь моя…

Песни не оборвать —

То закричит рояль,

То струны шепнут едва.

Мне по ночам не спать,

Понять пытаясь самого себя.

Странная эта жизнь моя…

Викинула карти на стол

Життя моє віялом.

Все на захід, я — на схід,

У запахи конюшини,

У низький передсвітанковий туман

У травах нескошених,

За яким сходять з розуму

Руді коні.

Катиться річка під ухил —

Озеро зустріла.

Скільки ж води вибігло

За півстоліття…

Скільки зірок впало з небес,

Начебто спіймав одну.

Треба залишити собі—

Так підростає онук.

Дивне життя моє…

Пісні не обірвати

То закричить рояль,

То струни шепнуть ледь.

Мені по ночах не спати,

Зрозуміти намагаючись самого себе.

Дивне це життя моє…

Пролітала поряд мрія

Швидше за постріл.

Багато розумних книг прочитати —

Ще не вистраждати.

Кожен крок наш небом врахований,

Непогрішних немає.

Так хотів залишитися дитиною

Не дозволили мені.

Дивне життя моє…

Зупинитись би,

Так вічно ганяюсь я

За синім птахом,

Вічно поспішаю за неї,

Зрозуміти намагаючись самого себе.

Дивне це життя моє…

Скільки пройшов я дорогий,

Скільки загнав коней,

Різних наковтався вітрів

Не на одній війні.

Неземній дарували світанок

Гори ажурні,

Але поспішав я до сірої Неви

З моря блакитного.

Дивне життя моє…

Пісні не обірвати

То закричить рояль,

То струни шепнуть ледь.

Мені по ночах не спати,

Зрозуміти намагаючись самого себе.

Дивне це життя моє…