Скрипач Моня - Александр Розенбаум

Скрипач ростовский Моня -

Когда-то бог симфоний -

Играет каждый вечер в ростовском кабаке.

Костюмчик так, не очень,

Но чистый, между прочим,

И кое-что в потертом кошельке.

Скрипач еврейский Моня,

Ты долго жил - ты понял:

Без мрака нету света,

без горя нет удач.

Услышь, как скрипка стонет

В солдатском эшелоне,-

Ты вспомни, Моня, вспомни -

и поплачь.

Здравствуйте, гости!

Ай, не надо, ай, бросьте.

Здравствуйте, гости

Золотые мои!

Столик Ваш справа.

Моня, бис!

Моня, браво!

Моня не гордый,

Он живет на свои.

Скрипач а идиш Моня

В своих сухих ладонях

Мое ты держишь сердце,

Как горло держит стих.

Смычком едва касаясь

Завитых струн-красавиц,

Грехи мои больные отпусти.

Играй, маэстро Моня!

Скрипач всегда в законе.

Когда задуют ветры

И душу замутит,

Тогда к тебе приду я,

И всех как ветром сдует,

И мы споем наш старенький мотив:

Послушай меня, Моня.

Я вечно на пероне,

Я трусь об них, как трется

О струны канифоль.

Но каждый раз в вагоне

Пассажи твои, Моня,

Снимают вмиг мне головную боль.

Скрипач ростовский Моня, когда-то бог симфоний,

Играет каждый вечер в ростовском кабаке.

Костюмчик так, не очень, но чистый, между прочим,

И кое-что в потертом кошельке.

- Здравствуйте, гости!

Ай, не надо!

Ай, бросьте!

Здравствуйте, гости, дорогие мои!

Столик ваш справа.

- Моня, бис!

Моня, браво!

Моня не гордый, Моня пьет на свои.

Скрипаль ростовський Моня -

Колись бог симфоній -

Грає щовечора у ростовському шинку.

Костюмчик так, не дуже,

Але чистий, між іншим,

І щось у потертому гаманці.

Скрипаль єврейський Моня,

Ти довго жив – ти зрозумів:

Без мороку немає світла,

без горя немає успіхів.

Почуй, як скрипка стогне

У солдатському ешелоні, -

Ти згадай, Моню, згадай -

та поплач.

Здрастуйте, гості!

Ай, не треба, ай, киньте.

Здрастуйте, гості

Золоті мої!

Столик Ваша справа.

Моня, біс!

Моня, браво!

Моня не гордий,

Він живе за свої.

Скрипаль а ідиш Моня

У своїх сухих долонях

Моє ти тримаєш серце,

Як горло тримає вірш.

Смичком ледве торкаючись

Завитих струн-красунь,

Гріхи мої хворі відпусти.

Грай, маестро Моню!

Скрипаль завжди у законі.

Коли задують вітри

І душу замутить,

Тоді до тебе прийду я,

І всіх як вітром здує,

І ми заспіваємо наш старенький мотив:

Послухай мене, Моню.

Я завжди на пероні,

Я трусь про них, як треться

Про струни каніфоль.

Але щоразу у вагоні

Пасажі твої, Моня,

Знімають вмить мені головний біль.

Скрипаль ростовський Моня, колись бог симфоній,

Грає щовечора у ростовському шинку.

Костюмчик так, не дуже, але чистий, між іншим,

І щось у потертому гаманці.

- Здрастуйте, гості!

Ай, не треба!

Ай, киньте!

Здрастуйте, гості, дорогі мої!

Столик ваш справа.

- Моня, біс!

Моня, браво!

Моня не гордий, Моня п'є свої.