Серебристая Колыма - Александр Розенбаум

Я был повязан первый раз в тринадцать лет:

Залез в ларек — хотелось булочек с корицей.

На фарт мне кинули фуфло,

Потом поехало-пошло,

Не тормознуть, а значит, не остановиться.

Эх, ремеслуха, западло-учителя,

Прощай, «фреза», и здравствуй, душный спецприемник.

Я так решетки невзлюбил,

Что как-то вечером свалил

С дружком по шконке, было весело вдвоем нам.

На полдороге струсил друг,

Меня не взяли на испуг,

И я мотался от острога до острога.

Там отъедался, отдыхал,

Потом по новой когти рвал,

И, наконец, на Колыме залез в берлогу.

Ты зныешь, брат, она какая, Колыма?

Мне жалко тех, кто края этого не знает.

Все говорят: — Она не та.

А мне по кайфу мерзлота,

Хоть нет тайги, закон — тайга, медведь — хозяин.

Кайлом, конечно, здесь, браток, махать трудней,

Но не страшнее, чем очко рвать на делянке.

Здесь летом мяса завались,

Мошку на всех не разделить,

Почти весь год братва катается на санках.

На серебристой Колыме

Мы не скучаем по тюрьме,

Здесь слезы наши до земли не долетают,

На них здесь радуга висит,

У дяди Козина спроси,

А дядя Козин в этой жизни понимает.

Когда вольняшкой я вернусь на материк,

Моя звезда на стылом небе не потухнет.

Пойдет сухарь под маргарин,

О том, о сем поговорим

И вспомним светлую Нагаевскую бухту.

На серебристой Колыме

Мы не скучаем по тюрьме,

Здесь слезы наши до земли не долетают,

На них здесь радуга висит,

У дяди Козина спроси,

А дядя Козин в этой жизни понимает.

Я був пов'язаний перший раз у тринадцять років:

Заліз у скриньку — хотілося булочок з корицею.

На фарт мені кинули фуфло,

Потім поїхало-пішло,

Не гальмувати, а значить, не зупинитися.

Ех, ремеслуха, западло-учителя,

Прощавай, «фреза», і здоровий, задушливий спецприймач.

Я так ґрати не злюбив,

Що якось увечері звалив

З дружком по шконці, було весело вдвох нам.

На півдорозі злякався друг,

Мене не взяли на переляк,

І я мотався від острогу до острогу.

Там від'їдався, відпочивав,

Потім по новій пазурі рвав,

І, нарешті, на Колимі заліз у берлогу.

Ти знаєш, брат, вона яка, Колима?

Мені шкода тих, хто цього краю не знає.

Усі кажуть:— Вона не та.

А мені по кайфу мерзлота,

Хоч немає тайги, закон - тайга, ведмідь - господар.

Кайлом, звичайно, тут, братку, махати важче,

Але не страшніше, ніж очко рвати на ділянці.

Тут влітку м'яса завалися,

Мошку на всіх не поділити,

Майже весь рік братва катається на санках.

На сріблястій Колимі

Ми не скучаємо за в'язницею,

Тут сльози наші до землі не долітають,

На них тут веселка висить,

У дядька Козина спитай,

А дядько Козин в цьому житті розуміє.

Коли вільнею я повернуся на материк,

Моя зірка на стилому небі не згасне.

Піде сухар під маргарин,

Про том, про сім поговоримо

І згадаємо світлу Нагаївську бухту.

На сріблястій Колимі

Ми не скучаємо за в'язницею,

Тут сльози наші до землі не долітають,

На них тут веселка висить,

У дядька Козина спитай,

А дядько Козин в цьому житті розуміє.