Серая месть - Александр Розенбаум

На лесной полосе

Я на корточки сел

И завыл на луну.

И на несколько вёрст

Разодрала мороз

Песня волка.

Разбросав ямщиков,

Дал копытами конь,

Пару брёвен свернув.

Обратившися в слух,

Сбились в кучу-_малу

Бык да тёлки.

Но протяжный мой вой

Совершенно не злой

По тебе тосковал.

Вьюги белой полой

Все следы замело

В белых сопках.

И сидят у плеча

Трое наших волчат,

Заявляя права

На тебя, на игру,

На молочную грудь

В шерсти теплой.

Три волчонка в снегу,

Наша плоть и кровь,

А там ушло в загул

Пьяное село.

Где в сарае лежит

У колосьев ржи

Та, с которой жил.

На лесной полосе

Лютый ветер свистел,

Занималась заря.

Я отвыл, отболел,

Я нашёл на земле

Их окурок.

Мне не с лапы бегом,

Потрусил на огонь

Горло рвать егерям.

Прикоснуться душой

К украшающим пол

Нашим шкурам.

А там визжит гармонь,

Не игра — дерьмо.

Знать, глаза залил

Мужичок Налим.

Зря он так меня,

Зря он так меня,

Зря он так меня

Разозлил.

Гнев глаза мне застил —

Я в сенях задавил

Молодого щенка,

Чуть постарше того,

Что остался за сумрачным лесом.

Не хорош, не красив,

Я с порога убил

Гармониста с клыка

И со всех четырёх

В грудь ударил того, с СКСом.

И у молодца

Лоскуты с лица —

Тоненько кричал,

Чисто зайца брал.

И я рвал его,

И я рвал его,

И я рвал его

И молчал.

Я закончил свой суд,

Я пометил посуду.

Я лапу поднял

И по новой завыл,

Торжеством упиваясь победным.

Я овцу захватил

И со всех своих лап

К нашим детям помчал,

Потому что так долго

Голодными быть очень вредно.

Три волчонка в снегу,

Наша плоть и кровь,

А там ушло в загул

Пьяное село.

Где в сарае лежит

У колосьев ржи

Та, с которой жил.

На лісовій смузі

Я на корточки сіл

І завив на місяць.

І на дещо верст

Роздерла мороз

Пісня вовка.

Розкидавши ямщиків,

Дав копитами кінь,

Пару колод звернувши.

Звернувшись у слух,

Збилися в купу-_малу

Бик та телики.

Але протяжне моє виття

Абсолютно не 

По тебе тоскував.

Завірюхи білою порожньою

Усі сліди замело

У білих сопках.

І сидять біля плеча

Троє наших вовченят,

Заявляючи права

На тебе, на гру,

На молочні груди

Вовни теплою.

Три вовченя в снігу,

Наша плоть і кров,

А там пішло в загул

П'яне село.

Де в сараї лежить

У колосків жита

Та, з якою жив.

На лісовій смузі

Лютий вітер свистів,

Займалася зоря.

Я відвів, відболів,

Я знайшов на землі

Їх недокурок.

Мені не з|лапи бігом,

Потрусив на вогонь

Горло рвати єгерям.

Доторкнутися душею

До прикрашає підлогу

Нашим шкурам.

А там верещає гармонь,

Не гра — лайно.

Знати, очі залив

Мужичок Налим.

Даремно він так мене,

Даремно він так мене,

Даремно він так мене

Розлютив.

Гнів очі мені застиг —

Я в сінях задавив

Молоде цуценя,

Трохи старшого,

Що залишився за сутінковим лісом.

Не гарний, не гарний,

Я з порога вбив

Гармоніста з клику

І з всіх чотирьох

В груди вдарив того, з СКСом.

І у молодця

Шматки з особи —

Тоненько кричав,

Чисто зайця брав.

І я рвав його,

І я рвав його,

І я рвав його

І мовчав.

Я закінчив свій суд,

Я помітив посуд.

Я лапу підняв

І по новий завив,

Урочисто впиваючись переможним.

Я вівцю захопив

І з усіх своїх лап

До наших дітей помчав,

Тому що так довго

Голодними бути дуже шкідливо.

Три вовченя в снігу,

Наша плоть і кров,

А там пішло в загул

П'яне село.

Де в сараї лежить

У колосків жита

Та, з якою жив.