Серафимыч - Александр Розенбаум

На перрон, полный семечек, подавали состав,

Алкаши-шикеревичи занимали места.

Молодые, красивые лезли мы в эшелон.

Николай Серафимович, твой был первый вагон.

Рвали струны безжалостно не за тыщи — за грош,

За спасибо-пожалуйста — да их в стакан не нальёшь.

Белой ночью, чуть кремовой, «Парус» плыл по реке.

Николай Хризантемович расцветал в кабаке.

Жемчугами ты сыпал, касаясь рукой струн серебряных,

И «карась» золотой всё клевал и клевал до утра.

«Три семёрки» разлив по стаканам на невском поребрике,

Закрывали мы счёт, добавляя ещё по сто грамм.

В тихой роще осиновой, пот стирая с лица,

Николай Хиросимович разрывал нам сердца.

Не дремотный трамвая сыч — три копейки билет,

Николай Нидвораевич, ты был в масть нам и в цвет.

На сегодняшних «вёслах» артисты лабают известные,

Но до «пара» такого никто из крутых не дорос.

Где-то там позади лихо катит дрезина с маэстрами,

Безуспешно пытаясь догнать твой, Резан, паровоз.

В небо с криком отчаянным птичья стая ушла.

Не хватало печали нам… Коля, что за дела?!

Плач свечей парафиновых, загрустил Ленинград…

Николай Серафимович, до свидания, брат.

Угорают банкиры, по киру целуясь с клиентами,

И братва за слова отвечает, как в лучшие дни.

Все равны — что в парных, что в пивных — пред магнитными лентами,

На которых твоя, Серафимыч, гитара звенит.

На перон, повний насіння, подавали склад,

Алкаші-шикеревичі посідали місця.

Молоді, гарні лізли ми в ешелон.

Миколо Серафимовичу, твій був перший вагон.

Рвали струни безжально не за тисячі — за грош,

За дякую-будь ласка — та их у склянку не налиєш.

Білої ночі, трохи кремової, «Вітрило» плив по річці.

Микола Хризантемович розквітав у кабаку.

Перлами ти сипав, торкаючись рукою струн срібних,

І «карась» золотий все клював і клював до ранку.

«Три сімки» розлив по склянках на невському поребрику,

Закривали ми рахунок, додаючи ще по сто грам.

В тихому гаю осиновому, піт стираючи з обличчя,

Микола Хіросимович розривав серця.

Не дрімотний трамваю сич — три копійки квиток,

Миколо Нидвораевичу, ти був у нас нам і в колір.

На сьогоднішніх «веслах» артисти лабають відомі,

Але до «пара» такого ніхто з крутих не доріс.

Десь там позаду лихо котить дрезина з маестрами,

Безуспішно намагаючись наздогнати твій, Резане, паровоз.

У небо з криком відчайдушним пташина зграя пішла.

Не вистачало печалі нам… Колю, що за справи?!

Плач свічок парафінових, засумував Ленінград.

Микола Серафимович, до побачення, брат.

Пригоряють банкіри, по киру цілуючись з клієнтами,

І братва за слова відповідає, як у найкращі дні.

Всі рівні — що в парних, що в пивних — перед магнітними стрічками,

На яких твоя, Серафимичу, гітара дзвенить.