Салют победы - Александр Розенбаум

Заката марево,

Глазёнки карие,

Давай с тобою, паря,

Выпьем по стопарику.

Москва нарядная

Звенит наградами,

Голов не сосчитать седых —

На свой салют спешат деды.

Живых цветов ковёр

Пусть над Кремлём плывёт,

Нас вновь пятьюдесятью

Залпами страна зовёт.

Она расцвечена

Огнями Вечными.

За всех погибших и живых

Сто грамм поднимем фронтовых.

Сны,

Полсотни лет нам снятся сны после войны,

Они друзьями и подругами полны,

Которых столько потеряли мы,

Покуда не дождались той весны…

Прости застолье нам,

Первопрестольная.

Погиб под Прохоровкой Коля —

Это боль моя.

Огнём задушенный,

Сгорел в «Ильюшине»

Мой самый верный корешок —

И это так нехорошо!

«Был» —

я ненавижу это слово за гробы,

За землю братских, наспех вырытых могил,

За треугольник похоронки

И за бабий голос тонкий

у избы.

Добавим вроде бы

Её — юродивой.

Прохладно в кителе,

Одет не по погоде я.

Хоть горек наш удел,

Хороший нынче день!

Вот угораздило меня

Ещё полвека разменять.

Да на помин свеча,

Начало всех начал.

Пойдём помянем-ка

Георгий Константиныча,

Ведь это ж — мать честна!

-

Была его война,

Он заслужил, чтоб над страной

всегда стоять на стременах!

Сны —

Полсотни лет нам снятся сны после войны,

Они друзьями и подругами полны,

Которых столько потеряли мы,

Покуда не дождались той весны…

Захід сонця марево,

Очі карі,

Давай з тобою, паря,

Вип'ємо по стопарику.

Москва ошатна

Дзвонить нагородами,

Голів не порахувати сивих —

На свій салют поспішають діди.

Живих квітів килим

Нехай над Кремлем пливе,

Нас знову п'ятдесятьом

Залпами країна кличе.

Вона розцвічена

Вогнями Вічними.

За всіх загиблих і живих

Сто грам піднімемо фронтових.

Сни,

Півсотні років нам сняться сни після війни,

Вони друзями та подругами сповнені,

Яких стільки втратили ми,

Поки не дочекалися тієї весни…

Вибач застілля нам,

Першопрестольна.

Загинув під Прохорівкою Коля —

Це мій біль.

Вогнем задушений,

Згорів у «Іллюшині»

Мій найвірніший корінець —

І це так недобре!

«Був» —

я ненавиджу це слово за труби,

За землю братських, поспіхом виритих могил,

За трикутник похоронки

І за бабиний голос тонкий

у избы.

Додамо начебто

Її — юродивий.

Прохолодно в кителі,

Одягнений не по погоді я.

Хоч гірка наша доля,

Гарний сьогодні день!

Ось попало мене

Ще півстоліття розміняти.

Так на помин свічка,

Початок усіх почав.

Ходімо пом'янемо

Георгій Костянтиновича,

Адже це ж мати чесна!

-

Була його війна,

Він заслужив, щоб над країною

завжди стояти на стременах!

Сни —

Півсотні років нам сняться сни після війни,

Вони друзями та подругами сповнені,

Яких стільки втратили ми,

Поки не дочекалися тієї весни…