Размышления на прогулке - Александр Розенбаум

Сегодня был звонок последний в школе,

И стала взрослой маленькая дочь.

О юность!

Я опять тобою болен,

Но вряд ли доктора сумеют здесь помочь.

Поеду снова в Царское Село —

Туда, где до прозрачности светло.

Уже прошло лет тридцать после детства,

Уже душою все трудней раздеться,

Уже все чаще хочется гулять

Не за столом, а старым тихим парком,

В котором в сентябре уже не жарко,

Где молодости листья не сулят,

Где молодости листья не сулят.

Уже старушки кажутся родными,

А девочки — как куклы заводные,

И Моцарта усмешка все слышней.

Уже уходят за полночь соседи,

Не выпито вино, и торт не съеден,

И мусор выносить иду в кашне,

И мусор выносить иду в кашне.

В дом наш как-то туча забрела

И стекла со стекла.

Мы свои дожди переживем,

Я да ты, вдвоем.

Уже прошло лет двадцать после школы,

И мир моих друзей уже не молод,

Не обошли нас беды стороной.

Но ночь темна, а день, как прежде, светел,

Растут у нас и вырастают дети,

Пусть наша осень станет их весной,

Пусть наша осень станет их весной.

Уже прошло лет десять после свадеб,

Уже не мчимся в гости на ночь глядя,

И бабушек приходим навестить

На день рожденья раз, и раз в день смерти,

А в третий раз, когда сжимает сердце

Желание внучатами побыть,

Желание внучатами побыть.

Уже прошло полжизни после свадеб,

Друзья, не расходитесь, Бога ради,

Уже нам в семьях не до перемен.

Но пусть порой бывает очень туго,

Но все же попривыкли мы друг к другу,

Оставим Мельпомене1 горечь сцен,

Давайте не стесняться старых стен.

В дом наш как-то туча забрела

И стекла со стекла.

Мы свои дожди переживем,

Я да ты, вдвоем.

Мы свои дожди переживем,

Я да ты, вдвоем.

Я да ты, вдвоем.

1 Мельпомена — в греческой мифологии одна из 9 муз, покровительница трагедии.

Сьогодні був останній дзвінок у школі,

І стала дорослою маленька дочка.

Про молодість!

Я знову тобі хворий,

Але навряд чи лікарі зуміють тут допомогти.

Поїду знову в Царське Село

Туди, де до прозорості світло.

Вже минуло років тридцять після дитинства,

Вже душею все важче роздягнутися,

Вже все частіше хочеться гуляти

Не за столом, а старим тихим парком,

У якому в вересні вже не жарко,

Де молодості листя не  обіцяють,

Де молодості листя не обіцяє.

Вже старенькі здаються рідними,

А дівчата — як ляльки заводні,

І Моцарта усмішка все чутніша.

Вже йдуть за опівночі сусіди,

Не випито вино, і торт не з'їдений,

І сміття виносити іду в кашні,

І сміття виносити іду в кашні.

У будинок наш якось хмара забрела

І скла зі скла.

Ми свої дощі переживемо,

Я так, ти, удвох.

Вже минуло років двадцять після школи,

І світ моїх друзів уже не молодий,

Не обминули нас лиха стороною.

Але ніч темна, а день, як раніше, світлий,

Зростають у нас і виростають діти,

Нехай наша осінь стане їхньою весною,

Нехай наша осінь стане їхньою весною.

Вже минуло років десять після весіль,

Вже не мчимося в гості на ніч дивлячись,

І бабусь приходимо відвідати

На день народження разів, і раз на день смерті,

А втретє, коли стискає серце

Бажання онуками побути,

Бажання онуками побути.

Вже минуло півжиття після весіль,

Друзі, не розходьтеся, заради Бога,

Вже нам у сім'ях не до змін.

Але нехай часом буває дуже туго,

Але все же звикли ми друг до друга,

Залишимо Мельпомене1 гіркоту сцен,

Давайте не соромитися старих стін.

У будинок наш якось хмара забрела

І скла зі скла.

Ми свої дощі переживемо,

Я так, ти, удвох.

Ми свої дощі переживемо,

Я так, ти, удвох.

Я так, ти, удвох.

1 Мельпомена — в грецькій міфології одна з 9 муз, покровителька трагедії.