Расставание - Александр Розенбаум

Жаркий день над Ленинградом зноем парки иссушил, маревом окутан каждый двор.

Погружаюсь я в прохладу винтовой твоей души, Исаакиевский мой собор.

Поднимаюсь долго, раньше — раза в два быстрей, со здоровьем было хорошо.

Но зато теперь, друзья, я духом стал раз в пять сильней, здравствуй, Исаакий,

я пришёл.

Стою в толпе под куполом, пою твою историю,

Смотрю, как чайки глупые летают над «Асторией».

Два царственных наездника ведут себя по вечности,

Уводит в небо лестница, веками искалечена, веками искалечена…

Симпатичная туристка смотрит вниз, разинув рот, жаль, всего не можешь видеть ты.

Этот город надо близко знать и знать его народ, чтобы он открылся с высоты.

Прошу тебя, храни меня, не дай пропасть в изгнании,

Собор с библейским именем, мой Центр мироздания.

Приди ко мне воочию ночами полусонными,

На белый лист ляг строчками, в твои черты влюблёнными, веками искалечена…

Вот последний миг оборван, попрощаемся, родной, не сойти бы без тебя с ума!

Улетаю я, Собор мой, в край, завьюженный пургой, даже летом там всегда зима.

Да, ладно, надо проще быть, пойду своей дорогою,

Исаакиевской площадью на Невский, угол Гоголя.

Прошу тебя, храни меня, не дай пропасть в изгнании,

Собор с библейским именем, мой Центр мироздания, мой Центр мироздания.

Прошу тебя, храни меня, не дай пропасть в изгнании,

Собор с библейским именем, мой Центр мироздания, мой Центр мироздания.

Спекотний день над Ленінградом спекою парки висушив, маревом оповитий кожен двір.

Занурююсь я в прохолоду гвинтової твоєї душі, Ісаакіївський мій собор.

Піднімаюся довго, раніше — рази на два швидше, зі здоров'ям було добре.

Але зате тепер, друзі, я духом став раз у п'ять сильніший, здравствуй, Ісаак,

я прийшов.

Стою в натовпі під куполом, співаю твою історію,

Дивлюся, як дурні чайки літають над «Асторією».

Два царські наїзники поводяться по вічності,

Вводить в небо сходи, століттями скалічені, століттями скалічені...

Симпатична туристка дивиться вниз, роззявивши рота, шкода, всього не можеш бачити ти.

Це місто треба близько знати і знати його народ, щоб воно відкрилося з висоти.

Прошу тебе, зберігай мене, не дай пропасти у вигнанні,

Собор з біблійним ім'ям, мій Центр світобудови.

Прийди до мене на власні очі напівсонними,

На білий лист ляг рядками, у твої риси закоханими, століттями скалічена...

Ось остання мить обірвана, попрощаємося, рідний, не зійти без тебе з розуму!

Відлітаю я, Соборе мій, вкрай, зав'яжений пургою, навіть улітку там завжди зима.

Так, добре, треба простіше бути, піду своєю дорогою,

Ісаакіївською площею на Невський, ріг Гоголя.

Прошу тебе, зберігай мене, не дай пропасти у вигнанні,

Собор з біблійним ім'ям, мій Центр світобудови, мій Центр світобудови.

Прошу тебе, зберігай мене, не дай пропасти у вигнанні,

Собор з біблійним ім'ям, мій Центр світобудови, мій Центр світобудови.