Проводы - Александр Розенбаум

Месяц-князь, разлучник, тает над крыльцом,

Налетели тучи, сиротеет дом.

Во широко поле, злую сторону

Провожала Поля мужа на войну.

В грудь ему упала, разум позабыв.

«Что же ты так мало мужем мне побыл,

Только две и помню ноченьки-ночи,

Ох, куда ж ты, милый», — горлицей кричит.

И, котомку скинув, обнял он жену:

«За тебя иду я биться на войну.

За дедов, за хаты, да, за родимый край,

За малых ребяток, да, хлеба каравай.

Ох, тяжка ты, доля, лить на фронте кровь,

Прощевайте, Поля, свидимся ли вновь?

Коль удача будет, то вернусь живым,

Ну, а нет, то быть мне вечно молодым».

На дорожку-нитку ветер налетел,

А на ту калитку ворон чёрный сел.

Этот день случился много лет назад,

За погостом скрылся молодой солдат.

Этот день случился много лет назад…

Да не возвратился до сих пор солдат…

Місяць-князь, розлучник, тане над ганком,

Налетіли хмари, сирітіє хата.

У широкому полі, злий бік

Проводила Поля чоловіка на війну.

В груди йому впала, розум забувши.

«Що що ти так мало чоловіком мені побув,

Тільки дві і пам'ятаю ноченьки-ночі,

Ох, куди ж ти, милий»,— горлицею кричить.

І, скибочку, обняв він:

«За тебе іду я битися на війну.

За дідів, за хати, так, за рідний край,

За малих хлопців, так, хліба коровай.

Ох, тяжка ти, частка, лити на фронті кров,

Прощуйте, Полю, побачимось чи знову?

Якщо успіх буде, то повернусь живим,

Ну, а ні, то бути мені вічно молодим».

На доріжку-нитку вітер налетів,

А на ту хвіртку ворон чорний сів.

Цей день трапився багато років тому,

За цвинтарем зник молодий солдат.

Цей день стався багато років тому.

Так не повернувся досі солдатів...