Похмелье - Александр Розенбаум

Среди ночи просыпаюсь от удушья,

Проклинаю телефонные звонки.

Ты выламываешь двери в мою душу,

А в свою врезаешь новые замки.

Капли в раковину падают уныло,

С пьяным постоянством звонаря,

Утром, уходя, лицо умыла,

Как дождём Цветной бульвар заря.

На столе разодранная нитка

Бус коралловых, разорванных в сердцах.

Ты мне ночью показалась нимфой,

Пот лизавшей с моего лица.

А в «мешках"под чёрными глазами

С жадностью накопленная боль,

Что сравнима только с образами,

Источающими Господа любовь.

Уходи, бродяга не для счастья.

Вон какое солнце на дворе.

Да и день последнего причастья

Мне определён в календаре.

Уходи, нельзя быть обручённой

С тем, кого ты любишь свысока.

К этой жизни вместе ни причём мы —

Ты и вечно пьяный музыкант.

Серед ночі прокидаюся від ядухи,

Проклинаю телефонні дзвінки.

Ти виламуєш двері в мою душу,

А в свою врізаєш нові замки.

Краплі в раковину падають сумно,

З п'яною сталістю дзвонара,

Вранці, йдучи, обличчя вмила,

Як дощем Кольоровий бульвар зоря.

На столі роздерта нитка

Бус коралових, розірваних у серцях.

Ти мені вночі здалася німфою,

Пот лизала з мого обличчя.

А в «мішках» під чорними очима

З жадібністю накопичений біль,

Що можна порівняти лише з образами,

Хто любить Господа.

Іди, бродяга не для щастя.

Он яке сонце на дворі.

Так і день останнього причастя

Мені визначено в календарі.

Іди, не можна бути зарученою

З тим, кого ти любиш зверхньо.

До цього життя разом ні до того ж ми —

Ти і вічно п'яний музикант.