Открылась дверь - Александр Розенбаум

Открылась дверь, и я в момент растаял

В прекрасной паре глаз бездонной глубины.

Диванчик плюш, болванчик из Китая

И опахало неизвестной мне страны.

Я на окне задёрнул занавеску —

Пусть смотрят на цветы, кому какое что.

И ей сказал: «Послушайте, принцесска,

Я был бы очень Вам обязан, сняв пальто».

И в этот миг она меня узнала

И прошептала тихо: «Нет, не может быть…»

И, вероятно, в обморок упала б,

Но я успел её роскошный бюст ловить.

Ты помнишь, Муся, когда учились в школе,

Я с кистенём тебя до дома провожал

И для тебя, век не видать мне воли,

У Двойры булочки с изюмом воровал.

Куда ж ты, Муся?

Ещё не всё я вспомнил,

Когда твой папа в «яму"сел, его я спас.

Я взял ломбард, а он, такая погань,

Меня извозчиком отправил в Арзамас.

Я эти дни не знаю, где скитался,

Но я нашёл тебя, ведь я тебя искал,

А ты, пока я в зоне надрывался,

Мой кровный, Муся, проживала капитал.

Ну вот и всё.

Теперь ты можешь плакать.

Пришла пора за всё платить по векселям,

Мне негде жить, и я хочу, чтоб маклер —

дядя Изя —

Твой уголок на два похуже разменял.

А если нет, мне будет очень больно,

И я, наверное, с ума сойду от слёз,

Когда тебя пришлют на двор на школьный

Всю в белом и в венках из хризантем и роз.

Відчинилися двері, і я в момент розтанув

У прекрасній парі очей бездонної глибини.

Диван плюш, бовдур з Китаю

І¦орало невідомої мені країни.

Я на вікні задернув фіранку —

Нехай дивляться на квіти, кому яке що.

І їй сказав: «Послухайте, принцеска,

Я був дуже Вам зобов'язаний, знявши пальто».

І в цю мить вона мене дізналася

І прошептала тихо: «Ні, не може бути...»

І, ймовірно, непритомність впала,

Але я встиг її розкішний бюст ловити.

Ти пам'ятаєш, Мусю, коли вчилися в школі,

Я з кистенем тебе додому проводжав

І для тебе, повік не бачити мені волі,

У Двойри булочки з ізюмом крав.

Куди ж ти, Мусю?

Ще не все я згадав,

Коли твій тато в «яму» сів, його я спас.

Я взяв ломбард, а він, така погань,

Мене візником відправив у Арзамас.

Я ці дні не знаю, де поневірявся,

Але я знайшов тебе, адже я тебе шукав,

А ти, поки я в зоні надривався,

Мій кревний, Мусю, проживала капітал.

Ну от і все.

Тепер ти можеш плакати.

Настав час за все платити по векселях,

Мені ніде жити, і я хочу, щоб маклер

дядько Ізя —

Твій куточок на два гірші розміняв.

А якщо ні, мені буде дуже боляче,

І я, напевно, збожеволію від сліз,

Коли тебе надішлють на двір на шкільний

Всю в білому і в вінках з хризантем і троянд.