Обо мне не надо плакать - Александр Розенбаум

Песни дочке завещавший,

Я уйду, не попрощавшись…

Упадёт на лист опавший

Первый снег.

Обо мне не надо плакать,

Пусть придёт моя собака

Поскрести могилу лапой

По весне.

Белый пёс в сугробе белом,

У меня к тебе есть дело.

Жил я под созвездьем Девы

На Земле.

Там где ветер дует знойный,

Отыщи её, родной мой,

Было с ней мне так спокойно

Много лет.

Мир, который был, стал вдруг так далёк,

Не махнуть рукой, как прежде, сентябрю,

Знак моей судьбы, ты меня берёг,

Я тебя благодарю.

Расскажи ей, белогрудый,

Что любил и помнить буду,

Что недавно день был судный

У меня,

Где простил грехи Всевышний,

Он же Будда, он же Кришна,

Он сказал, что третьим лишним

Был не я.

Не скули, поджавши хвост свой,

Прошлой жизни верный остров,

Знаю, будет так непросто

Отыскать

Мою женщину с глазами,

Вечно полными слезами,

Жаль, что не смогу я ей

Теперь сказать,

Что мир, который был, стал вдруг так далёк,

Не махнуть рукой, как прежде, сентябрю,

Знак моей судьбы, ты меня берёг,

Я тебя благодарю.

Пісні доньці заповідав,

Я піду, не попрощавшись…

Впаде на лист опалий

Перший сніг.

Про мене не треба плакати,

Нехай прийде мій собака

Поскрести могилу лапою

Весною.

Білий пес у кучугурі білому,

У мене до тебе є справа.

Жив я під сузір'ям Діви

На землі.

Там де вітер дме спекотний,

Знайди її, рідний мій,

Було з ним мені так спокійно

Багато років.

Світ, який був, став раптом такий далекий,

Не махнути рукою, як раніше, вересню,

Знак моєї долі, ти мене берег,

Я дякую.

Розкажи їй, білогрудий,

Що любив і пам'ятати буду,

Що нещодавно день був судний

У мене,

Де пробачив гріхи Всевишній,

Він же Будда, він же Крішна,

Він сказав, що третім зайвим

Був не я.

Не вили, підібгавши хвіст свій,

Минулого життя вірний острів,

Знаю, буде так непросто

Знайти

Мою жінку з очами,

Вічно повними сльозами,

Шкода, що не зможу їй

Тепер сказати,

Що світ, який був, став раптом такий далекий,

Не махнути рукою, як раніше, вересню,

Знак моєї долі, ти мене берег,

Я дякую.