Необычно, незнакомо - Александр Розенбаум

Необычно, незнакомо

Жить мне стало без забот.

Душу выгнали из дома,

Натурально, под забор.

Телу есть где спать, что кушать,

Только мается оно.

Да потому, что ищет душу,

Сбившись с сильных своих ног,

Сбившись с сильных своих ног.

Тело ездит на работу

Через реки и мосты…

Дверь открыта — никого там —

Горемыки след простыл.

Причитает тело: «Дура,

Ну, чем ей жизнь не хороша…

Брось в ночи сосать окурок,

Беспризорная душа,

Бесприютная душа».

Ведь нет у одиночества

Имени и отчества,

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

Нет у одиночества

Имени и отчества.

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

А душа, она бы рада

Возвратиться, да никак…

Заколочен дом, как надо,

И закрыт на два замка.

И она могла бы, в общем,

В щель под дверью проскочить,

Только гордые не ропщут

И не жгут чужой свечи.

И не жгут чужой свечи.

Ведь нет у одиночества

Имени и отчества,

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

Не до жиру, не до денег…

Полстраны разворошив,

Тело день за днем худеет,

Пропадая без души.

А она себе летает,

Полуночная сова,

Часто тело вспоминает

И зеленый твой диван.

И зеленый твой диван.

Ведь нет у одиночества

Имени и отчества,

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

Необычно, незнакомо

Жить мне стало без забот.

Душу выгнали из дома,

Натурально, под забор.

А на улице так серо,

Да лучше был бы я подшит…

Выпить дайте офицеру,

Ну, выпить дайте офицеру,

Ну, просто выпить — без души,

Просто выпить — без души.

Ведь нет у одиночества

Имени и отчества,

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

Нет у одиночества

Имени и отчества,

Но, а мне в плечо твое

Так уткнуться хочется…

Незвично, незнайомо

Жити мені стало без турбот.

Душу вигнали з дому,

Звичайно, під паркан.

Тілу є де спати, що їсти,

Тільки мається воно.

Так потім, що шукає душу,

Збившись із сильних своїх ніг,

Збившись із сильних своїх ніг.

Тіло їздить на роботу

Через річки та мости…

Двері відчинені — нікого там —

Бідолашний слід простиг.

Гасить тіло: «Дура,

Ну, чим їй життя не гарне…

Кинь у ночі смоктати недопалок,

Безпритульна душа,

Безпритульна душа».

Адже немає в самотності

Імені та по батькові,

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…

Немає в самотності

Імені та по батькові.

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…

А душа, вона би рада

Повернутися, та ніяк…

Забитий будинок, як треба,

І закритий на два замки.

І вона могла би, загалом,

У щілину під дверима проскочити,

Тільки горді не нарікають

І не жгут чужої свічки.

І не жгут чужої свічки.

Адже немає в самотності

Імені та по батькові,

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…

Не до жиру, не до грошей…

Півкраїни розворушив,

Тіло день за днем ​​худне,

Зникаючи без душі.

А вона собі літає,

Північна сова,

Часто тіло згадує

І зелений твій диван.

І зелений твій диван.

Адже немає в самотності

Імені та по батькові,

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…

Незвично, незнайомо

Жити мені стало без турбот.

Душу вигнали з дому,

Звичайно, під паркан.

А на вулиці так сіро,

Так краще був би я підшитий...

Випити дайте офіцеру,

Ну, випити дайте офіцеру,

Ну, просто випити — без душі,

Просто випити — без душі.

Адже немає в самотності

Імені та по батькові,

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…

Немає в самотності

Імені та по батькові,

Але, а мені в плече твоє

Так хочеться уткнутися…