Мама - Александр Розенбаум

Чистым рукавом свои сто граммов

Закушу в тени у трёх берёз.

— Нету никого родней, чем мама, —

Говорил реке крутой откос.

Кулака сильней, острей булата,

Я от этих слов к стволу приник.

Широка река — да где была ты,

Кабы не земля да не родник?

Я так давно не целовал тебя —

Тысячу лет, задумались года.

Был для тебя одним из жеребят

И буду им всегда.

Каждый божий день твоя улыбка

Мне нужна, чтоб к ней стремглав лететь.

В мире для людей большом и зыбком

Мало места для больших детей.

Сколько бы я под небом ни ходил,

Знаю одно: я кровь твоя, твой сын.

Ты у меня одна, и Бог един —

Я к вам иду босым.

День за днём

всегда со мной!

День за днём

живи сто лет!

День за днём…

Мама, мама!

День за днём

всегда со мной!

День за днём

живи сто лет!

День за днём…

Чистым рукавом свои сто граммов…

На яру сидел я допоздна…

Нету никого родней, чем мама,

Даже если ты её не знал.

Чистим рукавом свої сто грамів

Закушу в тіні у трьох берез.

— Нема нікого ріднішого, ніж мама, —

Говорив річці крутий укіс.

Кулака сильніший, гостріший булата,

Я від цих слів до стовбура припав.

Широка річка — так, де була ти,

Якби не земля та не джерело?

Я так давно не цілував тебе —

Тисячу років, замислилися роки.

Був для тебе одним із лошат

І буду ним завжди.

Що божий день твоя посмішка

Мені потрібна, щоб до неї стрімголов летіти.

У світі для людей великого і хибного

Мало місця для великих дітей.

Скільки би я під небом не ходив,

Знаю одне: я кров твоя, твій син.

Ти у мене одна, і Бог єдиний—

Я до вас йду босим.

День за днем

завжди зі мною!

День за днем

живи сто років!

День за днем…

Мама мама!

День за днем

завжди зі мною!

День за днем

живи сто років!

День за днем…

Чистим рукавом свої сто грамів.

На яру сидів я допізна…

Немає нікого ріднішого, ніж мама,

Навіть якщо ти її не знав.