Лаки - Александр Розенбаум

Тёплый вечер входил в тишину Комарова,

И не ново нам было встречать его врозь.

Я тебе постелил мягкий лапник еловый

И земли бросил тёплую горсть.

Будут сосны шуметь, ветер дунет с залива,

Где ты белой стрелой белых чаек гонял.

И я помню твой смех — он всегда был счастливым,

Ведь ни в чём ты отказа не знал.

Беспокойный встревожит сон —

Не всегда безмятежна жизнь.

Я проснусь — ты в моё лицо

Тёплым носом своим уткнись.

Как сбежать мне от дикой, негаснущей боли

И куда, если в круге мирском — пустота?

Боже, как я любил, возвращаясь с гастролей,

Встретить белый пропеллер хвоста.

А ты однажды мне рассказал,

Что наступит чудесный миг,

И разбудит мои глаза

Твой шершавый лизун-язык.

Знает Бог лишь один, как мы весело жили,

Целовались и дрались в высокой траве.

Я хотел, чтоб ты спел у меня на могиле,

А так вышло, я взвыл на твоей.

Теплий вечір входив у тишу Комарова,

І не ново нам було зустрічати його нарізно.

Я тебе постелив м'який ялиновий лапник

І землі кинув теплу жменю.

Сосни шумітимуть, вітер дуне із затоки,

Де ти білою стрілою білих чайок ганяв.

І я пам'ятаю твій сміх — він завжди був щасливим,

Адже ні в чому ти відмови не знав.

Стурбований стривожить сон —

Не завжди безтурботне життя.

Я прокинуся - ти в моє обличчя

Теплим носом своїм уткнись.

Як втекти мені від дикого, негаснучого болю

І куди, якщо в крузі мирському — порожнеча?

Боже, як я любив, повертаючись з гастролей,

Зустріти білий хвоста пропелер.

А ти  одного разу мені розповів,

Що настане чудова мить,

І розбудить мої очі

Твій шорсткий лизун-мова.

Знає Бог лише один, як ми весело жили,

Цілувалися і билися у високій траві.

Я хотів, щоб ти спів у мені на могилі,

А так вийшло, я завив на твоїй.