Колыбельная на нарах - Александр Розенбаум

Спичка вспыхнула в ночи.

Не кричи.

Помолчи.

То, что вспомнил, схорони.

И усни.

Отдохни.

Погоди еще чуть-чуть,

Как-нибудь позабудь,

Утро вечера, ей-ей,

Мудреней.

Пальцы мелко задрожат,

Вдруг окликнет сержант,

Зуботычина — пустяк,

Я народу — не враг.

Мешковина да кайло

За фронты да седло.

За три дырки беляков —

Ночь без снов.

Догорает жизнь угольками в золе.

Падают дожди где-то там, на земле.

Падают дожди, падают дожди,

Только ты дождись, дождись.

Слышишь, ветер у дверей.

Ты не плачь, что еврей.

Вдарит между глаз мороз —

Сразу станешь курнос,

А как выбелит зима

Волос в мел, глаз — в туман,

Позабудут, кто ты есть, —

Даю честь.

Десять писем по весне:

Пять Ему, пять жене.

На одно пришел ответ,

Мол, гражданки той нет…

То есть как это нет?!

Ей всего тридцать лет…

Не могла ж она сгореть,

Помереть…

Дозревает сад, ветви клонятся вниз.

Русая коса, смородинный лист.

Русая коса, русая коса

Расплелась по небесам.

Наша кровь красна, как флаг,

Вправо шаг, влево шаг.

То ль споткнулся, то ль побег,

Закачался — и в снег.

Так что спи давай, милой,

Спи, родной, Бог с тобой,

Да и я сосну, браток.

Долог срок…

Догорает жизнь угольками в золе.

Падают дожди где-то там, на земле.

Падают дожди, падают дожди,

Только ты дождись, дождись.

Сірник спалахнув у ночі.

Не кричи.

Помовч.

Те, що згадав, поховай.

І усни.

Відпочинь.

Стривай ще трохи,

Якось забудь,

Ранок вечора, ей-ей,

Мудреній.

Пальці дрібно затремтять,

Раптом гукне сержант,

Зуботичина — дрібниця,

Я народу — не ворог.

Мішковина так кайло

За фронти та сідло.

За три дірки біляків —

Ніч без снів.

Догоряє життя вугіллям у попелі.

Падають дощі десь там, на землі.

Падають дощі, падають дощі,

Тільки ти, дочекайся, дочекайся.

Чуєш, вітер біля дверей.

Ти не плач, що єврей.

Вдарить між очей мороз

Відразу станеш курнос,

А як вибілить зима

Волосся в крейду, око в туман,

Забудуть, хто ти є,

Даю честь.

Десять листів по весні:

П'ять Йому, 5 дружині.

На одно прийшла відповідь,

Мовляв, громадянки тієї немає.

Тобто як це немає?!

Їй всього тридцять років...

Не могла ж вона згоріти,

Померти.

Дозріває сад, гілки хилиться вниз.

Руса коса, смородинний лист.

Руса коса, руса коса

Розплелася по небесах.

Наша кров червона, як прапор,

Праворуч крок, ліворуч крок.

То ль спіткнувся, то ль втеча,

Захитався - і - в сніг.

Так що спи давай, любий,

Спи, рідний, Бог із тобою,

Та й я сосну, братку.

Довгий термін…

Догоряє життя вугіллям у попелі.

Падають дощі десь там, на землі.

Падають дощі, падають дощі,

Тільки ти, дочекайся, дочекайся.