Каботажный пароход - Александр Розенбаум

Каботажный пароход разрезает волны,

Юность возвращает нас на теплый юг.

Пляжа поясок, золотой песок,

И твое лицо, мой милый, нежный друг.

Ленивый пляж нас вновь зовет к себе на праздник

Соленых губ и загорелых тел…

В сиянье брызг дельфинья стая солнце дразнит…

Вернемся в дом, который нас согрел.

Проснись, пролети, как тогда, над волной…

Этот мир за кормой мой и твой.

Проснись, коснись, ты руки моей снова коснись

И, забыв о невзгодах, усни, усни.

Там с крутых отвесных скал мальчики ныряли —

Бронзовые стрелы в небе голубом.

Дни чудесные…

Помнишь, вместе мы на камнях замшелых свой искали дом?

Прохлада ночь спусклась к шелесту прибоя,

И струны в ней звучали, как орган.

В немом кино нужна нам музыка порою,

Чтоб все понять, не глядя на экран.

Каботажный пароход разрезает волны,

Юность возвращает нас на теплый юг.

Пляжа поясок, золотой песок,

И твое лицо мой милый, нежный друг.

Каботажний пароплав розрізає хвилі,

Юність повертає нас на теплий південь.

Пляжний поясок, золотий пісок,

І твоє обличчя, мій любий, ніжний друг.

Лінивий пляж нас знову кличе до себе на свято

Солоних губ і засмаглих тіл.

У сяйві бризок дельфіня зграя сонце дражнить…

Повернемося до будинку, який нас зігрів.

Прокинься, пролети, як тоді, над хвилею...

Цей світ за тією кормою мій і твій.

Прокинься, торкнись, ти руки моєї знову торкнись

І, забувши про негоди, засни, засни.

Там з крутих стрімких скель хлопчики пірнали —

Бронзові стріли в небі голубом.

Дні чудові…

Пам'ятаєш, разом ми на каменях замшелих свій шукали будинок?

Прохолода ніч спустилася до шелесту прибою,

І струни в ній звучали, як орган.

У ньому кіно потрібна нам музика часом,

Щоб усе зрозуміти, незважаючи на екран.

Каботажний пароплав розрізає хвилі,

Юність повертає нас на теплий південь.

Пляжний поясок, золотий пісок,

І твоє обличчя мій любий, ніжний друг.