Гулливер - Александр Розенбаум

Жил-был матрос.

Да верь не верь,

Но бес его попутал,

И вот однажды Гулливер

Подался к лилипутам.

Коль выпал случай примирить

Их с островом Блефуску,

Плевать на то, что негде жить

В домишках лилипутских.

С рождения миссионер.

Постель, камин… О Боже!

Под звёздным небом Гулливер

Устроил своё ложе.

Но местный светоч Болголам —

Ревнивец и так далее —

Шепнул, и парня по рукам

И по ногам связали.

Казалось бы — наоборот,

Кто больше, тот сильнее,

Но удивительный народ —

Чем шире лоб и выше рост,

Тем лилипуты злее!

Наутро знать, совет держа,

Гиганта попросила,

Чтоб Гулливер не обижал

Туземцев слабосильных

Ни словом гулким, как обвал,

Ни музыкою громкой

И чтоб для песен выбирал

Местечко поукромней.

Казалось бы — наоборот,

Кто с миром, тот мудрее,

Но удивительный народ —

Чем лучше Гулливер поёт,

Тем лилипуты злее!

На ренегате ренегат,

Надули Гулливера.

И простачок большой фрегат

Похитил у неверных.

Король от радости расцвёл,

Но тут вмешался канцлер:

«Неплохо, если б он привёл

Весь флот блефускуанцев!»

Казалось бы — наоборот,

От щедрости щедреют,

Но удивительный народ —

Чем больше Гулливер даёт,

Тем лилипуты злее!

И вот подумал наш матрос:

«За что ж я здесь страдаю?

Быть надо с теми, кто мой рост

Нормально понимает.

Им буду петь о чём хочу,

Своих не тратя нервов,

И будет всем нам по плечу,

И станет всем нам по плечу

Любовь и гулливерность!»

Жив-був матрос.

Так вір не вір,

Але біс його поплутав,

І ось одного разу Гулівер

Подався до ліліпутів.

Якщо випала нагода примирити

Їх з островом Блефуску,

Плювати на те, що ніде жити

У будиночках ліліпутських.

З народження місіонер.

Ліжко, камін… О Боже!

Під зоряним небом Гулівер

Влаштував своє ложе.

Але місцевий світоч Болголам —

Ревнивець і так далі —

Шепнув, і хлопця по руках

І по ногам зв'язали.

Здавалося б — навпаки,

Хто більше, той сильніший,

Але дивовижний народ —

Чим ширше лоб і вище зростання,

Тим ліліпути зліші!

На ранок знати, порада тримаючи,

Гіганта попросила,

Щоб Гулівер не ображав

Тубільців слабосильних

Ні словом гулким, як обвал,

Ні музикою гучною

І щоб для пісень вибирав

Містечко потишніше.

Здавалося б — навпаки,

Хто зі світом, той мудріший,

Але дивовижний народ —

Чим краще Гулівер співає,

Тим ліліпути зліші!

На ренегаті ренегат,

Надули Гулівера.

І простачок великий фрегат

Викрав у невірних.

Король від радості розквіт,

Але тут втрутився канцлер:

«Непогано, якщо б він привів

Весь флот блефускуанців!

Здавалося б — навпаки,

Від щедрості щедріють,

Але дивовижний народ —

Чим більше Гулівер дає,

Тим ліліпути зліші!

І ось подумав наш матрос:

«За що ж я тут страждаю?

Бути треба з тими, хто мій зріст

Нормально розуміє.

Їм співатиму про що хочу,

Своїх нетратних нервів,

І буде всім нам по плечу,

І стане всім нам по плечу

Любов і гулліверність!»