Грустная история - Александр Розенбаум

Хотели счастья близкие,

А жены — развестись.

А он с глазами чистыми

Всю жизнь.

Себя не теша славою,

Наслушавшись похвал,

Он жил с улыбкой славною,

Как спал,

Когда был мал…

Он любил стрекоз, и он любил пауков,

Ну ничего себе страсть, а?

Он всё знал про улицу Роз,

Но никогда не мог туда попасть.

А?..

Он знал, что этот мир рождён для воли,

А Толкиен своё кольцо для боли

Придумал и дал ему власть.

Живя благими грёзами,

Пристойным он не стал,

Очков чудесных розовых

Не снял.

Гулял травой и звёздами,

Поил нектаром пчёл.

Между детьми и взрослыми

Ушёл.

Взял и ушёл…

Он любил стрекоз, и он любил пауков,

Ну ничего себе страсть, а?

Он всё знал про улицу Роз,

Но никогда не мог туда попасть.

А?..

Он знал, что этот мир рождён для воли,

А Толкиен своё кольцо для боли

Придумал и дал ему власть.

Он призван был Создателем,

Чтоб воду не мутить.

И стала жизнь кислятиной

Всем тем, кто знал, как жить.

Крови мы с тобой одной, братан,

Присягали полевым цветам.

Радовался ты, и я был рад,

Мой младший брат.

Нас растили летние дожди.

Не спеши, ты осень подожди.

Я люблю тебя, мой младший брат,

Вернись назад!

Хотіли щастя близькі,

А дружини — розлучитися.

А він із очима чистими

Все життя.

Себе не тіша славою,

Наслухавшись похвал,

Він жил з посмішкою славною,

Як спав,

Коли був малий…

Він любив бабок, і він любив павуків,

Ну нічого собі пристрасть, а?

Він все знав про вулицю Троянд,

Але ніколи не міг туди потрапити.

А?

Він знав, що цей світ породжений для волі,

А Толкієн своє кільце для болю

Вигадав і дав йому владу.

Живучи благими мріями,

Пристойним він не став,

Окулярів чудових рожевих

Не сняв.

Гуляв травою та зірками,

Напував нектаром бджіл.

Між дітьми та дорослими

Пішов.

Взяв і пішов…

Він любив бабок, і він любив павуків,

Ну нічого собі пристрасть, а?

Він все знав про вулицю Троянд,

Але ніколи не міг туди потрапити.

А?

Він знав, що цей світ породжений для волі,

А Толкієн своє кільце для болю

Вигадав і дав йому владу.

Він покликаний був Творцем,

Щоб воду не мутити.

І стало життя кислятиною

Всім тим, хто знав, як жити.

Крові ми з тобою однієї, брате,

Присягали польовим кольорам.

Радів ти, і я був радий,

Мій молодший брат.

Нас вирощували літні дощі.

Не поспішай, ти осінь почекай.

Я люблю тебе, мій молодший брат,

Повернися назад!