Грусть моя - Александр Розенбаум

Концерт… цветы… отель…

Тесно от людей, и пуст вокзал.

И за окном вагона лес да степь.

И снег, что я дарил твоим глазам.

Никто, никак, ни в чём

Переубедить нас не умел.

Два пальто, и лишь один крючок.

Ты этого ждала, и я хотел.

Ну что ж ты, грусть моя, струсила в самый важный час?

Дома качаются чайками на ветру.

Ну что ж ты, умная, вздумала в трубку промолчать,

Когда мы вышли вдруг на последний круг?

Как быть, как жить, как петь,

Если ускользнёт больной весной

Из-под ног моих земная твердь

И если вдруг исчезнешь ты из снов.

Ну что ж ты, грусть моя, струсила?

Бог тебя хранит.

И я тебя люблю, ты — моя госпожа.

Ну что ж ты, умная, вздумала небо уронить?

Как тяжело его будет удержать.

Ну что ж ты, умная, вздумала небо уронить?

Мне тяжело его будет удержать.

Прощён не будет грех,

Но перечеркнёт его добро

То, что мы с тобой всю жизнь для всех

Делали всегда и будем делать впрок.

Ну что ж ты, грусть моя, струсила?

Вот моя рука.

Не бойся ничего, только вниз не смотри.

Ну что ж ты, умная, вздумала свой разбить бокал?

Ты не жалей его, купим новых три.

Ну что ж ты, умная, вздумала свой разбить бокал?

Ты не жалей его, купим новых три.

Ну, что ж ты, умная, а?

Я звонил вчера весь день.

Твой автоответчик сказал, что это ему надоело, и отключился.

И я обиделся на него и написал эту песню.

Когда услышишь её, набери меня.

Я дома.

Bye.

Концерт… квіти… готель…

Тісно від людей, і порожній вокзал.

І за вікном вагона ліс та степ.

І сніг, що я дарував твоїм очам.

Ніхто, ніяк, ні в чому

Переконати нас не вмів.

Два пальта, і тільки один гачок.

Ти цього чекала, і я хотів.

Ну що ти, сум мій, стряхнула в найважливішу годину?

Вдома гойдаються чайками на вітрі.

Ну що ж ти, розумна, надумала в трубку промовчати,

Коли ми вийшли раптом на останнє коло?

Як бути, як жити, як співати,

Якщо вислизне хворий навесні

З-під ніг моїх земна твердь

І якщо раптом зникнеш ти із снов.

Ну, що ти, смуток мій, злякалася?

Бог тебе береже.

І я тебе люблю, ти моя пані.

Ну що ти, розумна, надумала небо впустити?

Як важко його утримати.

Ну що ти, розумна, надумала небо впустити?

Мені важко його утримати.

Прощений не буде гріх,

Але перекреслить його добро

Те, що ми з тобою все життя для всіх

Робили завжди і будемо робити про запас.

Ну, що ти, смуток мій, злякалася?

Ось моя рука.

Не бійся нічого, тільки вниз не дивись.

Ну що ти, розумна, надумала свій розбити келих?

Ти не шкодуй його, купимо нових три.

Ну що ти, розумна, надумала свій розбити келих?

Ти не шкодуй його, купимо нових три.

Ну, що ж ти, розумна, га?

Я дзвонив учора весь день.

Твій автовідповідач сказав, що це йому набридло, і відключився.

І я образився на нього і написав цю пісню.

Коли почуєш її, набери мене.

Я вдома.

Bye.