Два билета на Манхэттен - Александр Розенбаум

Не встречают города птичьим гомоном,

В них всё меньше и друзей, и товарищей.

Привокзальные цветы вечно сломаны.

Слишком много стало нас, уезжающих.

Где Берлин, где Тель-Авив, где Лос-Анджелес?

На букетах дорогих капли горечи.

А мне так хочется дарить тебе ландыши —

Вот такая, понимаешь, история.

И каждым летом два билета

Покупаю на Манхэттен,

И один из них — обратный.

Не могу забыть

Беспризорный невский город,

Сада Летнего узоры

И театра Мариинского.

А недавно я в кафе встретил девочку —

Лет семнадцать с небольшим, как тебе тогда.

Много съели мы конфет, было времечко,

Да нынче к горькому спешим — вот в чём вся беда.

Как последний раз, танцует эмиграция,

За столами — что ни пара, то трагедия.

И твоя всегда чарующая грация

Обжигает взгляд мой, водкой чуть замедленный.

И каждым летом на Манхэттен

Покупаю два билета,

Но один из них — обратный.

Не могу забыть

Беспризорный невский город,

Сада Летнего узоры

И театра Мариинского.

Расписные туеса, колокольный звон

И матрёшки, вперемешку с тельняшками.

Эмигрирует в Париж среднерусский клён

Из коломенской избы тёти Пашиной.

Предлагали много раз люди добрые:

«Оставайся, Саня, много места в Америке.

И здесь, конечно, не в штанах, но тоже облако,

И наш Гудзон не хуже вашего берега».

Но каждым летом на Манхэттен

Покупаю два билета,

И один всегда обратный.

Не могу забыть

Беспризорный невский город,

Сада Летнего узоры

И театра Мариинского.

Не зустрічають міста пташиним гомоном,

В них все менше і друзів, і товаришів.

Привокзальні квіти завжди зламані.

Занадто багато стало нас, які їдуть.

Де Берлін, де Тель-Авів, де Лос-Анджелес?

На букетах дорогих краплини гіркоти.

А мені так хочеться дарувати тобі конвалії

Ось така, розумієш, історія.

І кожного літа два квитки

Купую на Манхеттен,

І один із ніх — зворотний.

Не можу забути

Безпритульний невський місто,

Сади Літнього візерунки

І театру Маріїнського.

А нещодавно я в кафе зустрів дівчинку.

Років сімнадцять із невеликим, як тобі тоді.

Багато з'їли ми цукерок, був час,

Так нині до гіркого поспішаємо — ось у чому вся біда.

Як останній раз, танцює еміграція,

За столами — що ні пара, те трагедія.

І твоя завжди чарівна грація

Обпалює мій погляд, горілкою трохи сповільнений.

І кожного літа на Манхеттен

Купую два квитки,

Але один із них — зворотний.

Не можу забути

Безпритульний невський місто,

Сади Літнього візерунки

І театру Маріїнського.

Розписні туеса, дзвін

І матрьошки, упереміш з тільниками.

Емігрує в Париж середньоросійський клен

З коломенської хати тітки Пашиної.

Пропонували багато разів люди добрі:

«Залишайся, Саню, багато місця в Америці.

І тут, звичайно, не в штанах, але теж хмара,

І наш Гудзон не гірший за ваш берег».

Але кожного літа на Манхеттен

Купую два квитки,

І один завжди зворотний.

Не можу забути

Безпритульний невський місто,

Сади Літнього візерунки

І театру Маріїнського.