Дорога на Ваганьково - Александр Розенбаум

Над заснеженным садиком одинокий фонарь,

И, как свежая ссадина, жжёт мне сердце луна.

В эту полночь щемящую, не заказан мне путь

На Ваганьково кладбище, где он лёг отдохнуть.

Я пойду, слыша плач иных, инквизиторских стран,

Мимо тел раскоряченных, мимо дыб и сутан.

Долго будет звенеть ещё тех помостов пила…

Я пойду, цепенеющий, от величия зла.

Пистолеты дуэльные различаю во мгле,

Два поэта застрелены и не на папской земле.

Офицерам молоденьким век убийцами слыть.

Ах, Володя, Володенька, а нам кого обвинить?

И во взгляде рассеянном возле петли тугой

Промелькнёт вдруг Есенина русочубая боль.

Рты распахнуты матерно, вижу пьяных господ

Над заблёванной скатертью велемировских од.

Вижу избы тарусские, Комарова снега,

Две великие, русские, две подруги богам.

Дом на спуске Андреевском, где доска, кто в нём жил?

Но мы всё же надеемся, в грудь встречая ножи.

Проплывают видения и хочу закричать:

«Родились не злодеями, так доколе ж нам лгать?»

Я стою перед «Банькою», я закончил свой путь,

Я пришёл на Ваганьково, где он лёг отдохнуть.

Над засніженим садком самотній ліхтар,

І, як свіжа ранка, палить мені серце місяць.

У цю півночі щемливу, не замовлений мені шлях

На Ваґаньковому кладовищі, де він ліг відпочити.

Я піду, чуючи плач інших, інквізиторських країн,

Повз тіл розкорячених, повз диб і сутан.

Довго буде дзвеніти ще тих помостів пила.

Я піду, ціпеніючий, від величі зла.

Пістолети дуельні розрізняю в темряві,

Два поети застрелені і не на папській землі.

Офіцерам молоденьким століття вбивцями славитися.

Ах, Володю, Володенько, а нам кого звинуватити?

І в погляді розсіяному біля петлі тугий

Промайне раптом Єсеніна русявий біль.

Рти відчинені матюки, бачу п'яних панів

Над забльованим скатертиною велемірівських од.

Бачу таруські хати, Комарова снігу,

Дві великі, російські, дві подруги богам.

Будинок на спуску Андріївському, де дошка, хто в ньому жив?

Але ми все ж сподіваємося, груди зустрічаючи ножі.

Пропливають бачення і хочу закричати:

«Народилися не злодіями, то доки нам брехати?»

Я стою перед «Банькою», я закінчив свій шлях,

Я прийшов на Ваганьково, де він ліг відпочити.